Гіпотеза кохання

— Гаразд. Я можу зв'язатись з ним, і ми з тобою зможемо показати, наскільки ми вірні та віддані кафедрі. Ти будеш виглядати як безкрилий птах. Ніякого ризику втечі.
-Ідеально. Я принесу фальшиве свідоцтво про шлюб, щоб випадково кинути до його ніг.
Олів засміялася, махнула рукою на прощання, а потім підбігла до Ан. Вона потерла зовнішньою стороною руки об губи, ніби намагаючись очистити свій розум від того факту, що щойно поцілувала Адама — професора Адама Карлсена — вдруге в її житті. Що, знову ж таки, було прекрасно. Заледве це можна вважати поцілунком. Не важливо.
— Ну, що ж, — сказала Ан, засунувши телефон у кишеню, — ти справді щойно виснула на шиї доцента Адама Макартура Карлсена на очах у всього біологічного факультету.
Олів закотила очі й почала підніматися сходами.
— Я впевнена, що у нього інше друге ім’я. І я не виснула в нього на шиї.
— Але було цілком зрозуміло, що тобі цього хотілось.
— Замовкни. Нащо ти на нас взагалі дивилась?
— Я не дивилась. Я випадково поглянула в той момент, коли він збирався накинутись на тебе, і просто не змогла відвести погляд.
Олів пирхнула, встромлюючи навушники у телефон.
— Ага. Ну, звісно.
— Він справді запав на тебе. Це видно по тому, як він дивиться на…
— Зараз я буду слухати музику дуже голосно. Щоб ігнорувати тебе.
— …тебе.
Лише пізніше, коли Олів уже кілька годин працювала над звітом Тома, вона згадала, що відповів Адам, коли вона сказала йому, що буде на пікніку.
«Хоча б щось радує».
Олів схилила голову й усміхнулася, дивлячись на пальці ніг.
  
Розділ 7
 
 
ГІПОТЕЗА: між кількістю захисного крему від сонця, вилитого на мої руки й інтенсивністю мого бажання вбити Ан буде значна взаємопов’язаність.
 
Звіт для Тома був виконаний приблизно на третину, втискаючись у тридцять чотири сторінки через один інтервал, зі шрифтом Arial (11 розмір), без вирівнювання. Була 11:00 ранку, і Олів працювала в лабораторії з п’ятої, аналізуючи зразки пептидів, записуючи протокольні записи, таємно дрімаючи під час роботи ПЛР-апарата, аж раптом Грег увірвався, виглядаючи абсолютно розлюченим.
Це було незвично, але не надто незвичайно. Варто сказати, що Ґреґ був дещо запальним, а аспіранти часто спалахували гнівом в напівгромадських місцях, зазвичай з причин, які, як добре усвідомлювала Олів, здавалися б смішними для людини, яка ніколи не ступала ногою в академічний світ. Вони роблять мене асистентом викладача зі вступу до біології вчетверте поспіль; доступ до праці, яка мені потрібна надається за платною підпискою; я мав зустріч зі своїм науковим керівником і випадково назвав її мамою.
Грег і Олів мали спільного наукового керівника, доктора Аслана, і, хоча вони завжди добре ладнали, та ніколи не були особливо близькими. Олів сподівалася, вибравши в керівники жінку, уникнути деяких неприємностей, які так часто траплялися з жінками у науковій сфері. На жаль, вона все одно опинилася в чоловічій лабораторії, яка була. . менш ніж ідеальним середовищем. Ось чому, коли Грег увійшов, грюкнув дверима, а потім кинув папку на свою лавку, Олів не була певна, що робити. Вона спостерігала, як він сів і почав дутися. Чейз, інший напарник по лабораторії, через мить увійшов за ним усередину з неспокійним виразом обличчя й почав обережно гладити його по спині.
Олів з тугою подивилася на свої зразки РНК. Зрештою, вона підійшла ближче до місця Грега й запитала:
— Що сталося?
Вона очікувала, що відповідь буде: виробництво мого реагенту припинено, або моє р-значення дорівнює 0,06, або Аспірантура була помилкою, але тепер надто пізно відступати, тому що моя самооцінка непорушно прив’язана до мого академічного успіху, і що в мене залишиться, якби я вирішив кинути навчання?
Замість цього вона отримала:
— Твій дурний хлопець — ось, що не так.
На даний момент фальшиві стосунки тривали вже більше двох тижнів: Олів більше не лякалася, коли хтось називав Адама її хлопцем. Проте слова Грега були настільки несподіваними та сповненими отрути, що вона не могла не відповісти:
 
— Хто?
— Карлсен, — він виплюнув це ім’я, як прокляття.
— Оу…
— Він у комітеті Грега з написання дисертації, — пояснив Чейз значно м’якшим тоном, намагаючись не зустрічатися з Олів поглядом.
— Оу. Точно… — це може бути погано. Дуже погано. — Що трапилося?
— Він провалив мою пропозицію.
— Чорт, — Олів закусила нижню губу. — Вибач, Грегу.
— Це мене дуже відкине назад. Мені знадобляться місяці, щоб переглянути її, а все тому, що Карлсену потрібно було почати придиратися. Я навіть не хотів, щоб він був у моєму комітеті; доктор Аслан змусила мене додати його, тому що вона така одержима його дурними обчислювальними матеріалами.
Олів пожувала внутрішню частину щоки, намагаючись придумати сказати щось, але промовила жалюгідне:
— Мені дуже шкода.
— Оліве, ви з ним говорите про це? — запитав Чейз ні з того, ні з сього, підозріло дивлячись на неї. — Він казав тобі, що збирається завалити Грега?
— Що? Ні. Ні, я… — я розмовляю з ним рівно п'ятнадцять хвилин на тиждень. І, добре, я поцілувала його. Двічі. І я сиділа на його колінах. Одного разу. Але це все, а Адам — він дуже мало говорить
Я насправді хотіла б, щоб він говорив більше, оскільки я нічого не знаю про нього, а я хотіла би знати хоча б щось. — Ні, він не казав. Думаю, що це було б проти правил, якби він таке зробив.
— Боже, — Грег вдарив долонею об край лавки, змусивши її підстрибнути. — Він такий козел. Такий жорстокий шматок лайна.
Олів відкрила рот, щоб — що саме зробити? Захищати Адама? Він був козлом. Вона бачила, яким козлом він був. В повній дії. Може не недавно, і, може, й не з нею, але якщо б вона хотіла порахувати на пальцях кількість знайомих, які через нього розплакалися, ну… Їй знадобляться обидві руки, а потім пальці на ногах. Можливо, також треба буде позичити трохи у Чейза.
— Він сказав принаймні чому? Що ти повинен змінити?
— Усе. Він хоче, щоб я змінив свій контрольний стан і додав ще один, що зробить проєкт у десять разів затратнішим у часі. І те, як він це сказав, його образ переваги над кимось — він такий зарозумілий.
Насправді це не була новина. Олів почухала скроню, намагаючись не зітхнути.
— Це жахливо. Мені шкода, — повторила вона знову більше, не придумавши нічого кращого і щиро переживаючи за Ґреґа.
— Так, добре, — він встав і обійшов свою лавку, зупинившись перед Олів. — Тобі повинно бути.
Вона завмерла. Напевно, вона неправильно почула.
— Перепрошую?
— Ти його дівчина.
— Я… — насправді ні. Але. Навіть якби вона й була. — Грег, я тільки зустрічаюся з ним. Я не він. Яке відношення я маю до…
— Тобі все це підходить. Коли він веде себе так, як мудак впиваючись владою. Тобі байдуже, як він ставиться до всіх учасників програми, інакше ти не могла б терпіти його.
Через його тон вона ступила крок назад…
Чейз підняв руки у миротворчому жесті, ставши між ними.
— Гей, усе. Давайте не…
— Це не я завалила тебе, Грег…
— Можливо. Але тобі байдуже, що половина відділу живе в жаху перед твоїм хлопцем.
Олів відчула, що вибухає гнів.
— Це неправда. Я можу розділити свої професійні стосунки та особисті почуття до нього…
— Тому що тобі байдуже на всіх, крім себе.
— Це несправедливо. Що я маю робити?
— Змусь його перестати завалювати людей.
— Змусити його… — прошепотіла Олів, — Грег, це не раціональна відповідь на те, на те, що Адам завалює тебе…
— Ах, Адам, чи не так?
Вона стиснула зуби:
— Так. Адам. Як мені назвати свого хлопця, щоб тебе краще задовольнити? Професор Карлсен?
— Якби ти була наполовину пристойною союзницею будь-кого із випускників факультету, ти б просто кинула свого бісового хлопця.
— Як… Ти взагалі усвідомлюєш, наскільки мало сенсу у…