Гіпотеза кохання

Вона не була впевнена, що отримає оргазм. Не з іншою людиною в кімнаті, яка торкається її.
— Це може зайняти деякий час, — сказала вона ніби вибачаючись, ненавидячи, як тонко звучав її голос.
— Бляха, так, — його язик провів по ній, довгим широким штрихом. — Будь ласка.
Вона не думала, що коли-небудь чула, як він з таким ентузіазмом говорив про щось, навіть про написання грантів чи обчислювальну біологію. Це підняло все на кілька ступенів вище для неї, і стало гірше, коли вона помітила його руку. Ту, що не обхопила її сідницю і не тримала її відкритою.
Олів бачила, що він ще не витягся зі штанів, і це було не так несправедливо, оскільки вона була розпластана перед ним. Але те, як рухалася його рука, як повільно рухалася вгору-вниз, це було просто нестерпно. Вона вигнулася далі, її хребет сформував ідеальний вигин, коли потилиця вдарилася об подушку.
— Олів.
Він посунувся на кілька сантиметрів і поцілував внутрішню частину її тремтячого стегна. Глибоко вдихнув носом, ніби хотів затримати її запах в собі.
— Тобі ще не можна кінчати.
Його губи торкнулися її складок, коли його язик знову занурився, і вона заплющила очі. У її животі розквітав рідкий пекучий жар, розливаючись по всьому тілу. Пальці вчепилися в простирадла, хапаючись за якір. Це було неможливо. Некеровано.
— Адам.
— Не треба. Ще дві хвилини.
Боже, так. Там.
— Вии…бач.
— Ще хвилину.
— Я не можу…
— Зосередься, Олів.
Зрештою, саме його голос все зіпсував. Цей тихий, власницький тон, натяк на порядок у тихому хрипі його слів, і насолода обрушилася на неї, як океанська хвиля. Її розум зірвався, і секунди, а потім хвилини вона була не самою собою, а коли вона знову відчула світ, він все ще облизував її, тільки повільніше, ніби не мав жодної мети, крім як насолодитися нею.
— Я хочу лизати тобі, поки ти не втратиш свідомість.
Його губи так м’яко торкалися її шкіри.
— Ні, — Олів стиснула подушку кулаком, — я… ти не можеш.
— Чому?
— Я маю …
Вона не могла думати чітко, ще не зовсім. Її розум був розгублений, заїкався.
Вона мало не закричала, коли він просунув один палець всередину. Цього разу він занурився як скеля у воду, гладко й без перешкод, і її стінки стиснулися на ньому, немов вітаючи Адама й утримуючи його всередині.
— Господи, — він знову лизнув її клітор, і вона була занадто чутлива для цього. Можливо. — Ти, — він зігнув палець всередині неї, притиснувши його до стінки, і насолода охопила її, омиваючи тіло, — така маленька, туга й тепла.
Спека знову охопила її, вибила повітря з легенів, залишивши рот відкритим, яскраві кольори вибухнули під повіками. Він застогнав щось не зовсім зв’язне, і ковзнув іншим пальцем по останньому спалаху перед її оргазмом, і напружене розтягування вбивало її. Її тіло розквітло в щось, що їй більше не належало, щось із яскравих високих вершин і пишних долин. І залишившись важкою і без кісток, Олів не знала, скільки часу минуло, перш ніж вона змогла піднести долоню до його чола й обережно відштовхнути його, щоб змусити зупинитися. Він кинув на неї похмурий погляд, але погодився, і Олів підтягнула його — бо він виглядав так, ніби от-от міг би почати знову, і тому що було б добре, якби він був поруч. Можливо, він думав так само: піднявся над нею, спираючись своєю вагою на передпліччя; його груди притиснулися до її грудей, одне велике стегно упевнено влаштувалося між її ніг.
На ній все ще були дурнуваті шкарпетки, і, боже, Адам, мабуть, думав, що вона найубогіша істота, яку він коли-небудь міг…
— Можна я тебе трахну?
Він сказав це, а потім поцілував її, не звертаючи уваги на те, де був його рот всього кілька секунд тому. Вона подумала, чи мало б це її відлякати, але вона все ще сіпалася від задоволення, тремтячи від поштовхів, згадуючи те, що він щойно зробив. Вона не могла змусити себе турбуватися про це, і було приємно його цілувати так. Так мило.
— Ммм, — її долоні торкнулися його обличчя, і вона почала обводити його вилиці великими пальцями. Вони були червоні й гарячі. — Що?
 
— Можна я тебе трахну? — він смоктав шкіру на її горлі. — Будь ласка?
Він дихнув у її вушну раковину, і — це не було так, ніби вона могла сказати «ні». Або хотіла. Вона кивнула погоджуючись і потягнулася до його члена, але він випередив її і стягнув штани, стиснувши його кулаком. Він був великим. Більшим, ніж вона уявляла, більшим, ніж вона думала, що чийсь член може бути. Вона все ще відчувала, як його серце швидко калатається на її грудях, коли він наблизився до неї і штовхнув голівку всередину і…
Олів була розслаблена.
— Ах, — не дуже боляче, але це було майже занадто. Однозначно нелегко. І все ж це відчуття, його поштовх до кожної її частини — було багатообіцяючим. — Ти такий великий.
Він застогнав їй у шию. Усе його тіло вібрувало від напруги.
— Ти можеш його прийняти.
— Я можу, — мовила вона йому хрипким голосом, і її подих перехопило на середині другого слова. Зрештою, жінки народжували. За винятком того, він не був у ній, не зовсім. Навіть не наполовину. І місця більше не було.
Олів підвела на нього очі. Його повіки були заплющені, темні півмісяці на шкірі, а підборіддя було напружене.
— А якщо це забагато?
Адам опустив губи до її вуха.
— Тоді…, — він спробував штовхнутись, і, можливо, це було занадто, але ковзання було чудовим. — Тоді я тебе ось так трахну.
Вона заплющила очі, коли він вдарився в місце, від якого вона схлипнула.
— Боже, Олів.
Усе її тіло пульсувало.
— Чи є щось, що я повинна…
— Просто… — він поцілував її ключицю. Їхнє дихання вже було нерівним, гучним у тиші кімнати. — Замовкни на мить. Щоб я не кінчив.
Олів нахилила стегна, і він знову потер те місце. Від цього її стегна тремтіли, і вона намагалася розкрити їх ширше. Щоб запросити його всередину.
— Можливо, тобі слід.
— Мені слід?
Вона кивнула. До цього моменту вони були занадто приголомшені, щоб цілуватися з будь-якою координацією, але його губи були гарячими й м’якими, коли торкалися її.
— Так.
— Всередину тебе?
— Якщо ти…
Рука Адама піднялася за коліно Олів і нахилила його, розвівши її ноги таким чином, про який вона просто не думала. Міцно тримаючи її відкритою.
— Якщо хочеш.
— Ти така ідеальна, що зводиш мене з розуму.
Її нутро відкрилося йому без попередження. Воно вітало і затягувало його, поки він не досяг дна, поки він не був глибоко втиснутий і не розтягнув її до точки, на якій вона могла б зламатися, але яка просто змусила її почуватися наповненою, запечатаною, ідеальною.
Вони обоє видихнули. Олів підняла руку, тремтячою долонею обхопивши спітнілу потилицю Адама.
— Агов.
Вона посміхнулася йому.
Він усміхнувся у відповідь, лише трохи.
— Агов.
Його очі були непрозорі, як вітражі. Він рухався всередині неї, лише натякаючи на поштовх, і це змусило все її тіло стиснутися навколо нього, поки вона не відчула, як його член тремтів і пульсував всередині неї, як барабан. Її голова впала на подушку, хтось стогнав, гортанно й неконтрольовано.
Потім Адам витягнув член, втиснув назад, і вони знищили правило заборони сексу. Протягом кількох секунд його поштовхи змінилися від непостійних, дослідницьких до швидких і всезатьмарюючих. Його рука ковзнула до її спини, підтягуючи її до себе, коли він занурювався, і знову, і знову, терся всередині неї, об неї, змушуючи задоволення вібрувати вгору по її хребту.
— Так добре? — запитав він біля її вуха, не встигаючи зупинитися.
Олів не змогла відповісти. Не тоді, коли дихання виривалось з неї різкими ривками, а пальці відчайдушно впивалися в простирадла. Тиск у неї знову підвищився, набухнув чимось великим і всепоглинаючим.
— Ти повинна сказати мені, якщо тобі не подобається те, — прохрипів він, — що я роблю.
Він був нетерплячий, трохи незграбний, втрачаючи контроль і вислизаючи з неї, змушений штовхати свій член назад всередину; він був не зосереджений, але й вона була надто захоплена тим, як добре він почувається, яке приголомшливе задоволення, як плавно він ковзав і виходив. Як правильно це відчувалось.