Яйцепос. Книга 2

Пісня про те, чого цій в пісні немає
 
 
У цій пісні не буде ні слова
 
Про людей, що шмагали крупу,
 
Про папір, що зварила корова, 
 
І рушницю, як пряник, сліпу. 
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
Геть ніщо не дізнаєшся з пісні
 
Про той камінь, що стрибнув на днях, 
 
І вдову, що могла в піднебессі
 
Збудувати бавовняний шлях.
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
Не співатиму, тож не просите,
 
Про того, хто розрубував дим,
 
І про те, як просіять крізь сито
 
Із галушок збудований дім. 
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
У цій пісні чудесній, прекрасній
 
Жодних свідчень немає об тім, 
 
Як варенням намазатись рясно,
 
Шкіру тручи котищем простим. 
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
І тим більше нема інформацій,
 
Як підстригти волосся жука,
 
І про те, як у носі длубаться,
 
Сівши зручно на злого бика. 
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
Не чекайся почути про бабу,
 
Що убила дракона цебром,
 
Або про помаранчеву жабу,
 
Що жила під алмазним горбом.
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
Тут співатися зовсім не буде,
 
Як два лицарі їли букет,
 
І про те, як шриньзякобубудець
 
Зимкукуру сховав у буфет.
 
 
 
От про що, от про що
 
Ти з цієї пісні
 
Не дізнаєшся ніщо,
 
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
 
Так про що же тоді оця пісня?
 
Слухай пильно, не кажу дарма.
 
Пісня ця виняткова є, звісно!
 
В ній про те... ЧОГО В ПІСНІ НЕМА! 
 
 
Звичайно, цей десяток пісень є лише дуже малою частиною від багатого пісенного надбання Терентопського королівства. Звичайно, вони репрезентують це надбання дещо однобоко. У читача може скластися після прочитання цих текстів омана, начебто в Терентопії геть усі пісні суцільно жартівні, абсурдні й несерйозні. Це не так. Є й серйозні, і драматичні, і навіть трагічні, при виконанні яких слухачі, а іноді й виконавці ридають. Але оскільки даний Терентопський так званий епос Автор намагається робити веселим (виходячи із тези, що сміх корисний для здоров'я, а здоров'я є одним із найважливіших для людини факторів), то й пісень для цього щося підібрав саме таких. 
  
Дурнуваті тексти цих пісень викликали в свідомості Автора Терентопських хронік, тобто твого, безцінний читачу, покірного слуги, згадки, по-перше, про висловлення російського поета Олександра Пушкіна: «Поезія, прости Господи, має бути дурнувата»; а, по-друге, про чотиривірш терентопського поета Франческо Губанедурського «Переваги»: 
 
 
Люблю я веселу дурню-глупоту 
 
На вус намотать чи повісить на вушка. 
 
Хотів би я мешкать в Парнаськім саду 
 
І лірою, бач, окалачувать грушки. 
 
 
До речі, пісня «Бадилля та насилля», хоч і є доволі абсурдною, показує, що терентопцям, принаймні деяким з них, знайомі революційний роман «Мать» Максима Горького та скульптурна ленініана. 
– У піснях «Здіймання склянок» і «Рояль у кущах», – каже раптом Права півкуля авторського мозку, – згадуються явища, м'яко кажучи, не апетитні, тобто здатні відбити апетит і навіть викликати нудоту під час трапези в людині з підвищеною гидливістю. Навіть дехто з твоїх персонажів, громадянине Авторе, в інших розділах цієї книги, зауважує, що недобре під час застіль згадувати про такі нудотні явища. І ТАКІ пісні потрапили до категорії терентопських ЗАСТІЛЬНИХ? Це якось дивно.
– Це пов'язано з такою рисою терентопського національного характеру, як прагнення зберігати традиції, що дісталися від предків, – пояснює Автор. – Не сучасні терентопці стали першими виконувати хором цих пісень під час застіль, а їхні предки. І коли на одній, образно висловлюючись, шальці терезів опинилася традиція, а на інший гидливість, то переважила все ж традиція. 
Оскільки застільні пісні співаються часто-густо після вживання спиртних напоїв, то Автор скаже тут кілька слів і про сп'яніння. Про людину, що вжила дуже багато алкоголю, кажуть, що вона мертвецьки п'яна. Автор вважає таке порівняння несправедливим, оскільки мерці спиртного не п'ють. Деякі мерці п'ють кров (або натуральну, або як в сучасному Терентопському королівстві, сурогатну); вони називаються вампірами, або упирями, або вурдалаками, і таких меншість. Але навіть упирі не п'ють горілки, самогону і тому подібного. Переважна ж більшість мерців, які називаються звичайними небіжчиками, не п'ють ані крові, ані горілки, ані кефіру (де, як Автор чув, теж присутній алкоголь, але в дуже малесеньких і нешкідливих дозах), і взагалі нічого не п'ють, навіть води. Через те трупи п'яними не бувають. Вони хронічні непитущі. Тому порівнювати п'яного з мерцем – це наклеп на мерців. Правильніше про людину, що не вжила ані краплі спиртного, сказати, що вона мертвецьки твереза.
– У мене з цього приводу є сумнів, – каже Ліва півкуля. – Хіба не можна мерця назвати п'яним, якщо перед смертю він випив, наприклад, горілки, і в його крові присутній алкоголь? 
Автор замислюється, чухає потилицю і, нарешті, відповідає:
– Я думаю, що навіть у цьому випадку мерця не слід називати п'яним. От дивись: припустимо, хтось розлив на підлогу самогон і витер цю калюжу ганчіркою. Ганчірка просякнута самогоном, в ній присутній алкоголь. Але нікому і на думку не спаде на цій підставі називати ганчірку п'яною. Або пляшка горілки. Алкоголь усередині неї є? Є. Але яка розсудлива людина назве пляшку п'яною? П'яним об'єкт, що містить в собі алкоголь, називають тільки в тому випадку, якщо об'єкт живий. А якщо не живий, то п'яним не називають, навіть якщо алкоголю в ньому повнісінько. Будь то пляшка горілки, будь то ганчірка, просочена самогоном, будь то труп, який випив перед смертю спиртного. Як сказала одна з героїнь гумористичного роману Євгена Гуцала «Позичений чоловік» (першої частини трилогії про пригоди Хоми Прищепи – надлюдини з колгоспу «Барвінок»): «В пляшку по самісіньку шийку наливають горілку, й то не п'яніє...»