Яйцепос. Книга 2
Фея сказала, що гості почуватимуться вільніше, якщо знімуть доспіхи, із чим вони погодилися; і що обладунки та зброю вони можуть поки залишити отут; і відкрила якісь двері. Знімаючи лати, граф із герцогом побачили в цій коморі обладунки й зброю інших витязів, незалежних лицарів, з якими раніше вони зустрічалися на лицарських турнірах, що визначили за щитами у першу чергу.
– У мене вже гостюють дев'ять мандрівників, з яких п'ятеро – лицарі, троє – зброєносці, і один чернець, – пояснила Аня.
Розташувавшись у вітальні, у затишних кріслах під висячим на стіні живописним полотном, що зображує веселого чоловіка в напудреній перуці й рожевому в червоний горошок жустокорі з мереживним жабо, гра...
(– Даю звивину на випрямлення, що це портрет мага Гектора Манюні! – вигукує, перебивши, Права півкуля авторського мозку. – І що цей портрет був написаний придворним живописцем Леонардо Ґудзиком тисяча сімсот сорок сьомого року, із приводу присвоєння цьому чарівникові звання придворного! І що фея Аня Окнечук є черговим нащадком цього мага! І що в неї був черговий фрагмент його пророцтва! Що скажеш, пане Авторе? Хіба я не правий? Хіба не вгадав?
– Заткнися! – цикає Автор.)
Розташувавшись, повторює Автор, у кріслах напроти феї, граф Кузьма й герцог Леонід повернулися до свого питання.
– Гаразд, так от ми хотіли спитати вас, пані Аню, теє-то як його... – почав був граф, але вона поправила:
– Я зараз незаміжня, тому називайте мене не пані, а панна.
– Вибачте. Ми хотіли спитати вас, панно Аню, чи ви не знаєте, де перебуває, теє-то як його, яйце дракона, викрадене щось більше місяця тому в Каменіані, або от цей... – Кузьма хтів, як зажди в таких випадках, простягнути ксерокопію, але... – Тьху, його портрет залишився в рюкзаку, а рюкзак на Миколі...
– Не турбуйтесь, я вже не один раз бачила портрет того шахрая. Ті лицарі, що гостюють у мене, теж його шукають, і в них є його портрети... На жаль, я цього не знаю.
– А ви не можете за допомогою своїх фейських штучок це якось з'ясувати? – додав Леонід Коліно, почухуючи свою потилицю, що стала причиною прізвиська.
– Ні, мої чарівні можливості не настільки безмежні, щоби я могла визначати місцезнаходження будь-якої людини. Деякі ясновидці вміють це з'ясовувати за допомогою світлини того, кого шукають, але, по-перше, я таким даром не володію, а по-друге, у вас не фотознімок, а малюнок, точніше, ксерокопія малюнка, а за таким зображенням навіть ясновидець не зможе знайти.
– Шкода, – засмутився герцог.
– У мене до вас теж є питання, точніше, прохання, – продовжила фея.
– Зробимо для вас, панно, усе, що в наших, теє-то як його, силах, – галантно пообіцяв граф Кузьма.
– Я б воліла, щоби один з вас став моїм чоловіком. Однаково хто – ви чи ви, – приголомшила гостей господарка.
Лицарі геть не очікували такого прохання й навіть трохи отетеріли. Герцог замурмотав:
– Хм... Несподівано... Ну, що стосується особисто мене, то я вже одружений...
– А я заручений. Мене наречена чекає. Після експедиції буде, теє-то як його, весілля, – відмовився й граф.
– Ну, що вже одружений, то нічого. Можна розлучитися... – продовжила фея, але Леонід перебив:
– Навіщо ж мені розлучатися?! Я кохаю свою дружину, у нас гарна сім'я, діти, скоро онук народиться чи внучка, дочка вже при надії...
– Мені дивно, що така гарна панна пропонує першим-ліпшим зустрічним, яких знати не знає, стати її чоловіком, – знизав плечима Кузьма. – У такої розумної й гарної феї мусить бути, теє-то як його, досить прихильників, щоби вона могла вибрати з них найгіднішого, а не пропонувати це першим зустрічним, до того ж не вільним... Вибачте, якщо я сказав щось...
– Я вже шість разів виходила заміж за прихильників, шість разів розчаровувалася й шість разів розлучалася, бо всі чоловіки виявлялися не ідеальними, – стала пояснювати господарка. – Після шостого заміжжя я зрозуміла, що ідеального чоловіка не знайду, його просто не існує, тому вирішила його не шукати, а зробити за допомогою магії з будь-якого людського організму чоловічої статі віком від двадцяти до шістдесяти років. Тому мені підійде перший зустрічний, як сировина, так би мовити, для магічного перетворення. Я володію чарівною технологією, за допомогою якої можу створити собі ідеального чоловіка з будь-якого мужчини. Будь-якому мужчині я так зміню зовнішність, характер, смаки, темперамент, звички, світогляд і пристрасті, що він стане саме тим, що мені треба. Єдина умова: будь-який мужчина сам, добровільно мусить погодитися стати моїм чоловіком і піддатися магічному перетворенню. Мені нічого не варто отримати його згоду за допомогою чарів, але отут важливо, щоби згода було абсолютно добровільною. От я й пропоную вам погодитися добровільно.
– Я не згодний! – насупився герцог Леонід Коліно. – Я не бажаю, щоб з мене робили когось іншого, я прагну залишитися самим собою!
– І я прагну бути, теє-то як його, самим собою, тим більше, що своїй нареченій я подобаюсь таким, який я є, – відмовився й граф Кузьма.
– Ну що ж, у вас буде досить часу, щоби обміркувати мою пропозицію, – продовжила Аня Окнечук. – Ви не перші, хто відмовилися стати моїм чоловіком на таких умовах. Ті дев'ятеро, які, так би мовити, гостюють у цьому будинку, теж відмовилися. Приєднуйтеся до них.
– Ми не збираємося у вас залишатися. Нам треба шукати яйце дракона, це наш лицарський обов'язок, – вимовив герцог, встаючи.
– Залишитесь, хочете ви того чи не хочете, – заперечила фея. – Коли я вирішила будь-що здобути собі ідеального чоловіка й щастя в особистому житті, то так зачаклувала цей будинок, що він жодного мужчину, котрий зайшов сюди, не випустить доти, доки я не придбаю чоловіка. Так круто зачаклувала, що тепер навіть сама не зможу розчаклувати, навіть якщо б захотіла. А отже, ви та інші мужчини вимушені будете гостювати в мене доти, доки один з вас не стане моїм законним чоловіком. Саме законним! Так зване вільне кохання та інші шури-мури вам не допоможуть, тому навіть не намагайтесь мене спокушати чи ґвалтувати, тим більше що від цього я охороняюся чаклунством і у вас нічого не вийде без офіційного одруження...
Вона встала із крісла, і граф Кузьма теж.
– Уся ліва половина будинку у вашому розпорядженні. Ви отримуватиме триразове харчування, страви смачні й різноманітні. Можете користуватися моєю бібліотекою художньої літератури...
– І це ви називаєте – гостювати?! – обурився герцог. – Це коли добровільно – у гостях, а коли недобровільно – у полоні! Ви хочете зробити нас вашими бранцями! Це нечесно й непорядно! А ще фея!
– Так, жінки, роздратовані самітністю й прагнучі щастя в особистому житті, можуть бути егоїстичними, а феї теж жінки й ніщо жіноче їм не чужо! Я вас не тримаю, якщо зможете звідси піти, якщо будинок вас випустить, то скатертиною дорога, – відповіла Аня Окнечук.
– Я йду! – заявив Леонід Коліно й рішуче попростувався до комори, де залишив доспіх і зброю.
– Я, теє-то як його, теж! – підтакнув Кузьма й кинувся за колегою.
Начепивши на себе в коморі панцири й схопивши свої мечі, складні списи у футлярах і щити, вони дзеркальним коридором повернулися до вхідних дверей. На їхню радість, двері виявилися не замкнені, і, відкривши їх, вони одночасно ступнули за поріг...
Яким ж був їхній подив, коли за порогом виявилася все та ж комора!
– Що за хрін!!! – викликнув герцог.
– Хрін, теє-то як його, подери!!! – одночасно з ним гаркнув граф.
Вони вискочили з комори й побігли дзеркальним коридором до вхідних дверей; розчахнувши їх, кинулися геть із дому, але за вхідними дверима знову замість вулиці виявилася комора!
– Я ж казала, що будинок зачаклований і мужчин не випускає! – сказала фея в черговий раз їхнього виходу з комори. – Єдина можливість для вас покинути цей будинок, це погодитися стати моїм чоловіком і піддатися магічному перетворенню, чи переконати зробити це когось із інших дев'яти бранців, як ви висловились.