Яйцепос. Книга 2
– Ну які ж ми все-таки молодці! – захопився вчиненим Акмус. – Мені дотепер не віриться, що ми створили таке чудо.
– Спробуй піти, – сказав Артаньянц.
Голий парубок обережно виставив одну ногу й переніс на неї вагу тіла, потім, уже впевненіше, ступнув другою ногою й... заходився походжати лабораторією так, начебто він тільки цим і займався останні роки.
Мавполикий чарівник у цей час став заклопотано нашіптувати своїм колегам побоювання: рефлекси й навички скопіювалися пречудово, як би не скопіювалися і злочинні нахили. Акмус і Артаньянц погодилися, що необхідно, щоб Цвях телепатією просканував підсвідомість нового гомо сапієнса.
Вирішили, що завтра або післязавтра відпочилий Гліб Любомирович виконає таке парапсихологічне обстеження Мгобокбекбе, а поки нову людину треба одягнути й нагодувати.
Арам Арменович був нижчим за Мгобокбекбе, і не таким широкоплечим, тому той одяг, який він міг запропонувати на якийсь час, на підопічного просто не наліз. Зате Акмус статурою був близький до Мгобокбекбе, і одяг авіатора прийшовся б новій людині впору. Тому Акмус відправився до себе додому за одягом для колишнього келиха-мовця, а Артаньянц із Перевертайлом-Замийським вирушили на кухню й заходилися готувати чи то сніданок, чи то вже обід.
До речі, читачу, серед терентопських чарівників були й такі, хто приклав свою магічну руку до кулінарії, тобто придумав рецепти страв із застосуванням магії. А без магії таку їжу не приготувати. Для прикладу, один із таких рецептів починається зі слів: «Спочатку треба присмажити до рум'яної хрусткої скоринки на сковорідці в олії сім коржів, зліплених зі щойно випавшего снігу...»
Але хвостатий Леонід Леонідович і безхвостий Арам Арменович «чаклували» на кухні без застосування всякого чаклунства. Виявилося, що колишній келих простудіював і запам'ятав, крім усього іншого, і кілька кулінарних книг, тому він не тільки приєднався до готування, але й підказав, як зробити їжу ще смачнішою.
Трапеза вийшла на славу.
До неї приспів і Акмус, що повернувся з натільною білизною, яку він дорогою прикупив у магазині, і з картатою сорочкою й джинсовим костюмом із власного гардероба. Усе це він подарував голому хлопцю, і той відразу облачився в подарунок.
За столом Мгобокбекбе вперше відчув нові насолоди: він зі стогоном екстазу нюхав їжу й пробував її на смак.
– Оце так кайф! Оце так балдьож! Оце так задоволення! – муркотав він, вдихаючи аромати й вкушаючи їжу маленькими шматочками. – Я такий радий, що став людиною, стільки в цьому приємного!
Під час вкушання десерту пролунав телефонний дзвінок. Арам устав з-за стола, поговорив по телефону, і, повернувшись, повідомив, що дзвонив Гліб Любомирович Цвях, цікавився як справи й попередив, що завтра його в Жорикбурзі не буде, оскільки за дорученням самого Його Величності він повинен відбути до Великого Світу, в Харків. Повернеться, якщо все пройде вдало, тільки післязавтра ввечері.
За пару годин в особняк Артаньянца прийшла Естер.
– Ухвалюй роботу, замовнице, – пожартував Арам, указуючи на русявого хлопця із сірими очима, не солодкого красунчика, але досить симпатичного, одягненого в сорочку у сіро-білу клітинку та блакитні штани.
Бандюга не був потворою в аспекті зовнішності, потворою була його душа. Оновлений Мгобокбекбе був генетичним двійником Бандюги, тому на перший погляд нічим від прототипу не відрізнявся (крім, хіба, відсутності на тілі тюремних наколок). Але на другий погляд... Ті, хто добре знав Бандюгу, поспілкувавшись із його двійником усього пару хвилин, відчули б, що різниця є. Різниця невидима. Пояснити цю різницю важко. Чи то Мгобокбекбе випромінював приємне біополе, чи то в нього був добрий погляд на відміну від злого – Бандюги, але було щось, що викликало б у хороших людях довіру й симпатію до Мгобокбекбе. Але той, хто не знав добре ні Бандюгу ні Мгобокбекбе, не знайшов би між ними ніяких зовнішніх відмінностей.
– Здраствуй, Естере, – сказав хлопець, посміхнувшись коханій дівчині.
– Здрастуйте... Здраствуй, Мгобокбекбе, – відповіла й відразу поправилася прекрасна студентка, соромливо зарум'янившись перед незнайомим ликом коханого друга. – Так незвично бачити тебе таким.
– Розумію. Тобі потрібен час, щоби звикнути до думки, що цей незнайомий хлопець із незнайомим голосом – той самий пивний келих Мгобокбекбе. – Парубок витріщався на дівчину з неприхованим захватом, як говориться, поїдав очима, і це її одночасно й радувало й бентежило. – Мені самому потрібен час, щоби звикнути до нової іпостасі. Будемо звикати разом, так?
– Так. Хоч ти мені подобався внутрішнім світом, я хотіла, щоб ти став людиною й зовні, аби жити повноцінним людським життям. – Естер теж посміхнулася знайомому незнайомцеві. (Знайомому незнайомцеві? Десь мені у літературі траплялося таке словосполучення-оксюморон, думає Автор. Але де?.. А, згадав, тямить Автор: один із творів Грицька Основ'яненка називається «Знайомі незнайомці».)
– Яке ж це щастя, Естере, дивитися на тебе очима. Я відчував твою присутність, твою зовнішність і коли був посудом, але бачити очима – це зовсім інше, це так красиво, це таке задоволення! Мені так гарно зараз – бачить тебе! І чути твій голос людськими вухами! Коли я слухав тебе через резонування скла, це звучало інакше, а вухами – звучить дуже приємно! І аромат, який сходить від тебе, мені дуже, дуже подобається!
– Треба залишити їх наодинці, – шепнув Акмус Артаньянцу.
– Ага, – погодився той і торкнув хвіст починаючого дрімати Леоніда Леонідовича, показав йому жестом, мовляв, нехай закохані поспілкуються без свідків. І три чарівники потихеньку покинули приміщення, прикривши двері.
Після п'яти хвилин спілкування Естер відчула себе дуже затишно в компанії Мгобокбекбе, тому що це був усе той же Мгобокбекбе, коханий друг, рідна душа.
Естер бажала цього ж вечора забрати Мгобокбекбе додому, але чарівники твердо відмовили: за пару діб й не раніше. Вони не стали їй пояснювати причину відстрочки, і він не сказав, що в новому організмі, можливо, мають місце кримінальні схильності, що перейшли від Бандюги, тому до перевірки, яку зробить Цвях, йому залишати цей особнячок на вулиці Гоголя не слід.
☼ ☼ ☼
Дочка корчмаря прийшла в гості до Мгобокбекбе й наступного вечора, двадцять другого вересня, з подарунками. Подарунками були: зубна щітка й паста, безпечна бритва й помазок, інші предмети особистої гігієни, декілька пар шкарпеток і пара кросівок. Квартирою Артаньянца нова людина розгулювала босоніж, але для виходу назовні було потрібне взуття. Учора Естер зняла мірку зі стопи хлопця, а сьогодні за цією міркою вибрала в магазині кросівки.
Мгобокбекбе перед її приходом читав декотрий трактат із бібліотеки Арама Артаньянца, але, зрозуміло, відразу ж відклав читання заради спілкування з коханою. Цей трактат, до речі, називався «Про натуральну магію». Написав його 1588 року в Празі один італійський священник. Кликали священника Джордано Бруно. Про всяк випадок, якщо читач доскіпливий і бажає знати все досконально, Автор уточнює, що коли Естер входила у двері, Мгобокбекбе читав наступний абзац:
«Не беручи до уваги принципи магії, які цікавлять марновірних, і котрі, які б вони не були, неварті бути передані до спільної уваги, ми спрямуємо наші думки до тих речей, які сприяють мудрості і які здатні задовольнити кращі з умів. Як би там не було, жоден з типів магії не є невартим згадування й дослідження, оскільки кожна наука має відношення до блага, як каже Арістотель у введенні до свого трактату “De anima”, і із чим погоджуються Фома, а також інші зануреніші в споглядальність теологи. Як би там не було, усе це слід уберігати від профанів і людей аморальних, а також від юрби. Оскільки немає нічого із благого, що не здатні були б нечестиві люди й кощунники спотворити, повернувши те, що за сутностю своєю благе, на зло».
Якщо раніше, будучи пивним келихом, Мгобогбекбе мав фантастичну здатність всмоктувати, так би мовити, у свою пам'ять зміст книг швидко й у великих кількостях, для чого келиху досить було просто постояти на книжці нетривалий час, то тепер йому доводилося читати звичайним способом, людськими очима, що було набагато повільніше й забирало чимало часу. І взагалі, ставши людиною, він втратив деякі надприродні здатності, які мав, будучи пивною кружкою. Але анітрошки про це не шкодував, уважаючи, що краще бути нехай і звичайною, але людиною, ніж нехай і незвичайним, але посудом. Втім, знання, накопичені в пам'яті за колишній період, збереглися в ньому й після переселення душі в нове тіло.