Яйцепос. Книга 2

– До речі, Глібе Любомировичу, у вас на потилиці страусовий послід присохнув. Правда, Леоніде Леонідовичу? Мабуть, дорогою сюди над вами пролетів страус і... 
– Де? – викликнув Цвях. і, послинивши носовичка, заходився терти до червоності лису потилицю. 
– Це розіграш, – сказав Мгобокбекбе. – Страуси не літають. 
І всі, включно з ясновидцем, розреготалися... 
☼ ☼ ☼
  
Тепер, коли Мгобокбекбе став абсолютно нормальною людиною, як з'ясувалося, – безпечною для суспільства, – подальше його перебування в магічній лабораторії Артаньянца не мало необхідності, і закохана парочка повернулася додому, на вулицю Франсуа Рабле, у корчму «Під Рятівною Мухою». Естер сказала хлопцю, що там для нього є власна окрема кімната. Раніше це було підсобне приміщення, але як тільки Гільденштерни довідалися, що келих став гомо сапієнсом, очистили цю житлоплощу від мотлоху, наклеїли гарні шпалери, поставили ліжко, шафу, тумбочку й, взагалі, створили для нового мешканця затишний куточок. 
Коли оновлений Мгобокбекбе ввійшов у корчму, деякі завсідники на секунду похололи, налякані враженням, що це привид Бандюги або Бандюга-упир, але відразу зітхнули з полегшенням, побачивши, як ніжно він тримає за руку дочку корчмаря і як добродушно посміхається. 
Іцхак і Маргарита Гільденштерни з нетерпінням очікували на повернення любимого Мгобокбекбе. І із цього приводу наступного дня був учинений невеликий банкет за участю тих завсідників, які знали добре Мгобокбекбе. Там були зокрема: і академік Яким Сергійович Брюходухов, і патріарх Іполит Четвертий, і лицар Річард Левове Копито, і бібліотекар Бізончик Солом'яний, і касир турагентства «Рятівна Бджола» Джульєт Дездемонович Грошенятко. Як сказав класик: «Ба! знайомі усі фейси!», або щось таке. 
– Я раджу тобі, Мгобокбекбе, скласти екстерном іспити в якому-небудь вузі й отримати диплом про вищу освіту, – говорив академік, маніпулюючи ножем і виделкою. – Для тебе це так само просто, як пчихнути, із твоїми-то знаннями, із твоєю-то пам'яттю, із твоїм-то інтелектом. А там можеш займатися науковою працею чи викладанням. Я сам поклопочуся, щоби колеги прийняли в тебе всі іспити без зволікань якнайшвидше. Тобі який фах подобається більше?
– Обережно!!! – злякано викликнув Мгобокбекбе, указуючи на тарілку Брюходухова, через що той відсмикнув від страви ніж і виделку. – Обережно, котлету заріжете!
Академік засміявся розіграшу й продовжив різати котлету. А його колишній учень повідав про бажання вивчати історію й фольклор Терентопії, поділився мрією про експедицію в терентопську глухомань. 
– Ми теж, мабуть, у найближчі дні відправимося в експедицію в глухомань, – підхопив тему Річард Левове Копито. – Сьогодні Його Величність натякнув, що якщо до Дня Шляхетного Мордобою міліція не розшукає те викрадене драконяче яйце, то після свята ми – лицарі Напівкруглого Столу – підключимося до шукання: відправимося в пошукову експедицію, яка триватиме доти, поки яйце або драконеня, що з нього вилупиться, не буде знайдено. 
Слід сказати, що Річард Левове Копито, на відміну від інших лицарів (і придворних і незалежних) був завсідником саме цієї корчми. Інші доспіхоносці віддавали перевагу корчмі «Під Мідним Забралом». Тобто, і Річард бував у закладі Роженкранців, але частіше все-таки в Гільденштернів. 
– Ми муситимемо обшарити всі глушини й задвірки країни, проїхатися таким бездоріжжям, яке не може подолати міліцейська техніка, побувати у таких населених пунктах, яких, може, і на карті не існує, – продовжував він. – Ну й у процесі експедиції, якщо буде треба, вчинятимемо подвиги: знешкоджуватимемо лиходіїв, приборкуватимемо злісних чудовиськ, і так далі. Король правий: засиділися ми в столиці без подвигів, начебто й не лицарі, а прості міністри. От якщо б і ти, Мгобокбекбе, записався в лицарі Напівкруглого Столу, то теж зміг би взяти участь в експедиції й без відриву від пошуку драконячого яйця вивчати терентопську глухомань із її переказами й сказаннями. 
– Ти ба, як граціозно пурхає в височині той трамвай! – здивувався Мгобокбекбе, уп'явшись у небо за вікном. 
– Де? Який? – кинулися до вікна лицар, касир і патріарх. 
– Я пожартував. То пурхає не трамвай, трамваї літати не здатні, – довершував розіграш Мгобокбекбе. – То ... – проспівав: – наш паровоз вперед летить. – І, перечекавши сміх розіграних, серйозно відповів Річардові: – Я ж не лицар, я й на коні їздити не вмію, й списом і мечем... 
– Це справа нехитра, – відповів Левове Копито. – За кілька днів навчишся. І не такі вивчалися. Ніхто не вимагатиме, щоби ти був супервіртуозом у цій справі. Навіть турніри – справа добровільна, бажана, але не обов'язкова. Тільки напиши заяву, і король тебе присвятить. Відразу отримаєш доспіх, коня, зброю, кімнату в гуртожитку й аванс. А якщо не сподобається – можеш звільнитися, ніхто ж силою тримати не буде. Це ж не каторга. 
– Я подумаю, – сказав Мгобокбекбе... 
☼ ☼ ☼ 
Наступного дня нова людина зі своєю Естер наскочили в державну установу, щоб зареєструвати... ні, не шлюб, до шлюбу їхні відносини поки не дійшли; а прийшли в паспортний стіл зареєструвати Мгобокбекбе в якості нового громадянина Терентопського королівства й одержати відповідний паспорт, що засвідчує особистість. 
На прохання парочки до паспортного столу підійшов і чарівник Акмус, щоб підтвердити, що ця нова людина зародилася в країні за допомогою магії. 
Чиновник вислухав пояснення чарівника, почухуючи вухо печаткою, і простягнув Мгобокбекбе анкету, проказуючи: «Заповніть»... 
– А це, часом, не той чиновник, що записав Бізончика Солом'яного «майонезом»? – цікавиться Права півкуля авторського мозку. 
– Він самий, – говорить Автор. 
– Хороше діло – записувати людину майонезом! Як він там сказав: «Мая плюс ірокез – запишемо "майокез"». Це якщо в громадянки тато кореєць, а мама грузинка, він у паспорті напише «корзинка»? 
– Не треба так гарячитися, Права. І я, і безцінний читач із тобою згодні – чиновник утнув дурість, оскільки тоді був молодим і недосвідченим. Надалі він таких помилок не припускав. Але це вже діла минулих днів. Не відволікай нас від більш свіжих подій, – обсмикує свій мозок Автор... 
В анкеті треба було вказати прізвище, ім'я, по батькові, дату й місце народження... Ну з іменем зрозуміло – Мгобокбекбе, а от прізвище й по батькові... 
– Оскільки я спочатку був пивним келихом, інакше кажучи – пивним кухлем, інакше кажучи – пивною кружкою, то нехай і прізвище моє буде Гальба, оскільки гальбами називаються півлітрові пивні кружки, а я й був саме півлітровим, – вирішила нова людина й записала: «Гальба». – А от по батькові... Своїми батьками в якійсь мірі я вважаю й пігмея Замбзиганду, який вклав у посуд мову, з якої виросла моя душа; і академіка Якима Сергійовича Брюходухова, який був першим моїм наставником; і Мойсея Роженкранца, адже зараз я є копією його сина, нехай і всиновленого, та все ж... і вас, Акмусе, і Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського, і Арама Арменовича Артаньянца, і Гліба Любомировича Цвяха, адже саме завдяки вам, чарівникам, я став повноцінною людиною; і Іцхака Марковича Гільденштерна... 
– Що стосується Іцхака й Маргарити Гільденштернів, то, хоч я й не ясновидець, упевнений – ти ще їх називатимеш «татом» і «мамою», – сказав чарівний авіатор, посміхаючись і погладжуючи шкіряним шоломом свою випнуту нижню щелепу; при цьому Естер, зрозумівши цей натяк, злегка потупилася й зарум'янилася. – Що ж до нас, решти, – дійсно, кожний з нас вклав свою лепту у твою появу на світ. Але по батькові мусить бути тільки одне. Пропонуюскласти по батькові, узявши по одній букві від імені кожного. Наприклад... 
  
Акмус розкрив записну книжку й написав імена «батьків» вертикально, щоб перші букви імен вишикувалися в горизонтальний рядок, і приписав до цього рядка закінчення «...ович». Вийшло: