Яйцепос. Книга 2

А раз, продовжує Автор, у багатьох епосах, говориться, крім іншого, про сексуальне життя персонажів, то і я просто зобов'язаний у своєму Терентопському так званому епосі торкнутися цієї теми, щоб він не був якимось неповноцінним. Крім того, я повинен сказати про інтимну близькість Мгобокбекбе й Естер ще й для того, аби безцінний читач переконався, що жорикбурзькі чарівники успішно зробили з колишнього келиха-мовця абсолютно здорового, повноцінного мужчину із традиційною сексуальною орієнтацією. 
  
Так, у цю ніч із 3 на 4 жовтня між цими двома залюбленими відбулося те, що відбувається між дорослими чоловіками й жінками, які кохають і прагнуть одне одного. Що ж до згадування про презерватив, то пропаганда безпечного сексу похвальна, тому що попереджає небажану вагітність і поширення хвороб, котрі передаються статевим шляхом. Нехай така передбачливість Естер буде корисним прикладом для читача або читачки.
– Але, сподіваюся, ти не будеш смакувати тут анатомічні подробиці їхньої близькості? Я б навіть сказав – порнографічні подробиці, – турбується Права півкуля.
– Не буду, – відповідає Автор, – тому що не маю звички підглядати нишком за інтимними пестощами інших людей, навіть якщо ті інші люди мої власні персонажі. Тому на той період, поки вони будуть у ліжку голубити одне одного й усе таке інше, я їх скромно покину й помовчу.)
Отже, новий лицар і його кохана, збуджені бажанням один одного, злилися в обіймах і поцілунках, та . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
☼ ☼ ☼ 
Наступним ранк... 
Ні, читачу, спочатку зауважу, проказує Автор: коли стало ясно, що Естер залишиться з коханим у гуртожитку на всю ніч, вона зателефонувала з апарата, котрий був у коридорі гуртожитку, додому – у корчму «Під Рятівною Мухою» – і попередила батьків, що ночуватиме не вдома. Щоб вони не злякалися її нічній відсутності, не думали, що з нею трапилася якась біда, не обдзвонювали лікарні й морги. Ця передбачливість Естер теж похвальна, теж приклад для наслідування. Адже іноді ми, читачу, упоєні своїм щастям, забуваємо про близьких і змушуємо їх турбуватися, нервувати, хвилюватися даремно. Але ж негативні хвилювання вкорочують їхнє життя. 
Отже, наступного ранку закохана парочка, поглинаючи легкий сніданок, а саме: жуючи бутерброди й запиваючи їх ароматним чаєм, мило щебетала. Під час цього щебетання Естер з пухкою від бутерброда щокою, посміюючись, зізналася:
– Знаєш, коли ми робили ЦЕ, у мене раптом виникло відчуття, начебто на мене хтось дивиться, ні, не ти, а хтось сторонній. Я навіть оглянулася, хоча у квартирі крім нас нікого не було. Обман почуттів.
– Треба ж, і в мене виникло таке ж відчуття, начебто крім нас у квартирі є хтось ще й витріщається на нас, – сказав Мгобокбекбе, помішуючи ложечкою чай. – Але ми були наодинці. Бачиш, які ми схожі. У нас навіть обмани почуттів трапляються однакові й одночасно...
(– Ні, це був не обман почуттів, – догадується Ліва півкуля авторського мозку. – Пам'ятаю, Гліб Цвях перед виготовленням копії Бандюги відчув, як за ним спостерігають Автор Терентопських хронік з безцінним читачем; Автор – через свою уяву, а читач – через авторські слова. Напевно, і Естер із Мгобокбекбе відчули, як за ними спостерігають Автор із чита...
– Ні-ні, – перебивши, відхиляє такий здогад Автор, – отут інший випадок. По-перше, під час їхнього... еее... скажемо так, постільного дозвілля я не спостерігав через уяву, а скромно вийшов і мовчав, і безцінний читач замість моїх слів бачив тільки крапки. По-друге, навіть якби я за ними в цей момент спостерігав, вони б цього не відчули, тому що для того щоб відчути спостереження автора, персонаж повинен бути видатним ясновидцем, геніальним телепатом, яким був Гліб Цвях. Але ці закохані такими не були. І все-таки ти, Ліва, права (каламбур: ліва права) у тому, що почуття їх не обдурили. За ними в ці пікантні миті дійсно дехто стежив, але не Автор і його читач, а якийсь терентопець. Цей таємничий суб'єкт, котрий незримо був присутній у ті миті в тій кімнаті гуртожитку й у той же час в іншому місці, за сотні кілометрів звідти, зрозумівши, що цей хлопець і ця дівчина так обожнюють одне одного, що нарізно їм буде зле, радісно потер долонею долоню й нечутно сказав собі: «Це добре! Це мені може придатися! Це я зможу використати у своїх цілях!» Але про те, хто був цей невидимий...
– Невидимий? Напевно – дух, – намагається вгадати Права півкуля, – фантом, примара, привід!
– Ні, це був не фантом, – заперечує Автор. – Це була жива матеріальна людина. Але про те, хто був цей невидимий спостерігач, для чого він стежив за закоханими і як збирався використати їхню любов у своїх цілях, ми довідаємося пізніше. Нехай поки безцінний читач буде заінтригований цією таємницею...)
Після сніданку парочка зайшла в житло Гільденштернів, де новий лицар облачився в доспіх, узяв зброю й уже висохлий щит, а Естер – конспекти. Після чого він відправився в Непарнокопитий Театр, а звідти верхи на Ігорі Святославичі на манеж, щоб продовжити навчання лицарським бойовим премудростям; а вона – на заняття до університету. 
На манежі Мгобокбекбе ще більш наловчився в цій колючо-рублячій справі, і познайомився з новими колегами. І знову лицарі дивувалися його тямущості...
Після повернення його із цих лицарських занять і її із занять в університеті, вони погуляли в парку імені Євгенія Шварца. Мгобокбекбе розповів їй про свої успіхи на лицарському поприщі й зауважив, що хоч для нього, як для новачка, участь у завтрашньому лицарському турнірі не обов'язкова, він вирішив узяти в ньому участь, для кращого засвоєння пройденого матеріалу. Естер пообіцяла, що обов'язково прийде на турнір вболівати за нього.
  
Увечері 4 жовтня в лицарському гуртожитку відбулася традиційна гулянка із приводу новосілля нового колеги. На великій кухні були зсунуті столи, які потім були уставлені всілякими смаколиками, як покупними так і приготовленими лицарськими дружинами. І жителі третього поверху, поздоровляючи новачка з новосіллям, заходилися бенкетувати.