Гіпотеза кохання

— Серйозно. Було приємно тут знаходитись.
Вона змусила себе встати й обурено піти, але він схопив рукав її сорочки й обережно потягнув за нього, поки вона знову не сіла біля нього на вузьку кушетку — можливо, навіть трохи ближче, ніж раніше. Її очі продовжували блищати, але він дивився на неї м’яко і незворушно.
— Немає нічого поганого в тому, щоб закінчити навчання більш ніж через п’ять років, — мовив він примирливим тоном.
Олів надулась.
— Ти просто хочеш, щоб я залишилася тут навічно. Поки у вас не буде найбільша, найтовстіша, найсильніша кримінальна справа, яка коли-небудь існувала.
— Насправді, весь цей час у мене був саме такий план. Це єдина причина, чому я ні з того ні з сього поцілував тебе.
— Ох, замовкни. — вона притулила підборіддя до грудей, прикусила губу й сподівалася, що він не помітить, що вона посміхається, як ідіотка. — Агов, можна я тебе дещо запитаю?
Адам подивився на Олів вичікувально. Останнім часом він, здавалося, часто так на неї дивився, тож вона продовжила, її тон був м’якшим і тихішим.
— Чому ти насправді це робиш?
— Роблю що?
— Оці несправжні стосунки. Я розумію, що ти хочеш, щоб усе виглядало, ніби ти не змиєшся звідси, але. . Чому ти дійсно з кимось не зустрічаєшся? Я маю на увазі, ти не такий вже й поганий.
— Високо ж ти мене оцінюєш.
— Та ну ні, я мала на увазі…. Виходячи з того, як ти поводиш себе на фальшивих побачення, я впевнена, що багато жінок. . Ну, деякі жінки хотіли б зустрічатися з тобою по-справжньому, — вона знову прикусила губу, граючи з діркою, що починала розповзатись на коліні її джинсів. — Ми друзі. Ми не були ними, коли починали це, але тепер ми друзі. Ти можеш розповісти мені.
— А ми друзі?
Вона кивнула. Так. Саме так. Ну ж бо.
— Ну, ти щойно порушив один із священних принципів академічної дружби, згадавши дату мого випуску. Але я пробачу, якщо ти скажеш мені, чи справді це краще для тебе, ніж. . знаєш, знайти справжню дівчину.
— Так і є.
— Справді?
— Так.
Він здавався чесним. Він був чесним. Адам не був брехуном; Олів була готова поставити на це своє життя.
— А чому? Тобі подобається, коли тебе пестять захисним кремом? І можливість пожертвувати сотні своїх доларів на Starbucks у кампусі?
Він ледь помітно посміхнувся. А потім посмішка зникла. Він дивився не на неї, а десь у напрямку зім’ятої пластикової обгортки, яку вона кинула на стіл кілька хвилин тому.
Він ковтнув. Вона бачила, як рухається його щелепа.
— Олів, — він глибоко вдихнув, — ти повинна знати, що…
— Боже мій!
Вони обоє перелякалися, Олів набагато більше, ніж Адам, і повернулися до входу. Джеремі стояв, однією рукою стискаючи грудину.
— Ви мене схарапудили. Чому сидите у темряві?
«А ти тут що робиш?» — недоброзичливо подумала Олів.
— Просто спілкуємось, — сказала вона. Хоча це було явно не точним описом того, що відбувалося. І все ж вона не могла зрозуміти, чому.
— Ви мене настрахали, — повторив Джеремі ще раз. — Ти працюєш над своїм звітом, Ол?
— Так, — вона кинула швидкий погляд на Адама, який непорушно й безвиразно сидів біля неї, — просто маленька перерва. Насправді я збиралася йти назад.
— О, круто. Я також, — Джеремі усміхнувся, вказуючи в бік своєї лабораторії. — Мені потрібно ізолювати купу плодових мушок. Поки вони ще цнотливі, розумієш?
Він поворушив бровами, і Олів довелося виштовхнути легкий, непереконливий сміх. Зазвичай їй подобалося його почуття гумору. Зазвичай. Тепер вона тільки побажала. . Вона не була впевнена, чого бажає.
— Ти йдеш, Ол?
Ні, насправді мені тут добре.
— Звичайно.
Вона неохоче встала. Адам зробив те ж саме, зібравши їхні обгортки та свою порожню пляшку та викинув їх у сортувальні сміттярки.
— Доброї ночі, професоре Карлсен, — сказав Джеремі з входу. Адам лише сухо кивнув йому. Вираз його очей знову було неможливо розшифрувати.
Тоді, мабуть, все, подумала вона. Звідки взялась вага в її грудях, вона не знала. Мабуть, просто втомилася. З’їла забагато або недостатньо.
— До зустрічі, Адаме. Правда? — прошепотіла вона, перш ніж він встиг направитися до входу й вийти з кімнати. Її голос був настільки низьким, що Джеремі не міг її почути. Можливо, Адам теж не міг. За винятком того, що він на мить зупинився. А потім, коли він пройшов повз неї, у неї склалося враження, що кісточки його пальців торкнулись тильної сторони його руки.
 
— На добраніч, Олів.
  
Розділ 9
 
 
ГІПОТЕЗА: Чим більше у листі я згадую про вкладення, тим менш імовірно, що я дійсно додам згадане вкладення.
 
Субота, 18:34
Від: [email protected]
Для: [email protected]
ТЕМА: Re: Звіт про дослідження раку підшлункової залози
Привіт Томе,
Ось звіт, який Ви просили, з детальним описом того, що я зробила поки що, а також мої думки щодо майбутніх напрямків і ресурсів, які мені знадобляться для його розширення. З нетерпінням чекаю почути Ваші думки про мою роботу!
З повагою,
Олів
Субота, 18:35
Від: [email protected]
Для: [email protected]
ТЕМА: Re: Звіт про дослідження раку підшлункової залози
Привіт Томе,
Упс, забула вкладення.
З повагою,
Олів
Сьогодні, 15:20
Від: [email protected]
Для: [email protected]
ТЕМА: Re: Звіт про дослідження раку підшлункової залози
Олів,
Закінчив читати звіт. Як гадаєш, ти могла б прийти до Адама поговорити про це? Може, завтра вранці о дев’ятій? Адам і я вирушимо до Бостона в середу вдень.
ТБ
Серце Олів забилося швидше — чи то від думки побувати в Адама вдома, чи від думки отримати відповідь Тома, вона не була впевнена. Вона одразу написала Адаму.
Олів: Том щойно запросив мене до тебе, щоб поговорити про звіт, який я відправила його. Нічого, якщо я прийду?
Адам: Звичайно. Коли?
Олів: Завтра о 9 ранку. Ти будеш вдома?
Адам: Напевно. Біля мого будинку немає велосипедних доріжок. Тебе підвести? Я можу тебе забрати.
Вона подумала про це кілька хвилин і вирішила, що ця ідея їй подобається аж занадто.
Олів: Мій сусід може мене підвезти, але дякую за пропозицію.
МАЛКОЛЬМ ВИСАДИВ ЇЇ перед прекрасним іспанським колоніальним будинком з ліпниною на стінах і арочними вікнами і відмовився від’їхати, поки Олів не погодилася всунути банку перцевого балончика в свій рюкзак. Вона пройшла по цегляній доріжці й піднялася до входу, захоплюючись зеленню двору та затишній атмосфері ганку. Вона збиралася подзвонити у двері, коли почула своє ім’я.
Адам був позаду неї, облитий потом і, очевидно, щойно повернувся з ранкової пробіжки. На ньому були сонцезахисні окуляри, шорти та футболка Princeton Undergrad Mathletes, яка прилипла до грудей. Єдиним не чорним предметом цього ансамблю були AirPods у його вухах, які визирали крізь вологі хвилі його волосся. Вона відчула, що її щоки викривляються в посмішку, і намагалася уявити, що він слухає. Ймовірно, Coil, або Kraftwerk.. The Velvet Underground. Доповідь на TED про облаштування ландшафту водойм. Звуки китів.
Вона віддала б величезну частину своєї зарплати в обмін на п’ять хвилин наодинці з його телефоном, щоб просто побешкетувати з його плейлистом. Додати Тейлор Свіфт, Бейонсе, можливо, Аріану. Розширити його світобачення. Вона не бачила його очей за темними лінзами окулярів, але їй і не потрібно було. Його рот викривився, щойно він помітив її, його посмішка була легкою, але точно була.