Гіпотеза кохання
— Ти просто хочеш лизатися з Холденом, так?
Малкольм посміхнувся і схилив свою голову на її плече.
— Моя каламата добре мене знає.
Здавалося неможливим, що її не було менше ніж тиждень. Що весь цей хаос відбувся за декілька днів. Олів почувалась ошелешеною, контуженою, наче її мозок був втомлений від марафонського бігу. Вона була втомлена і хотіла спати. Вона була голодна і хотіла їсти. Вона була зла і хотіла побачити, як Том отримає те, на що заслуговує. Вона була стривожена, смикалась, наче пошкоджений нерв, і вона хотіла обіймів. Бажано від Адама.
У Сан-Франциско вона склала своє тепер непотрібне пальто в валізу і сіла на неї. Вона перевірила свій телефон на наявність нових повідомлень, поки Малкольм пішов купити пляшку дієтичної коли. Було кілька від Ан, яка просто перевіряла ситуацію з Бостона, і один від її орендодавця про те, що ліфт не працював. Вона закотила очі, перейшла до свого академічного електронної пошти, і знайшла кілька непрочитаних повідомлень, позначених, як важливі.
Вона натиснула на червоний знак оклику та відкрила одне.
Сьогодні, 17:15
ВІД: [email protected]
ДЛЯ: [email protected]
CC: [email protected]
ТЕМА: Re: Проект з дослідження раку підшлункової залози
Айсегуль,
Дякую, що звернулись до мене. Я мала честь побачити виступ Олів Сміт на SBD — ми були на одній панелі — і я була дуже вражена її роботою над засобами раннього виявлення раку підшлункової залози. Я була б рада мати її у своїй лабораторії наступного року! Може, ми втрьох скоро можемо поговорити більше по телефону?
З повагою,
Анна
Олів зойкнула. Вона прикрила рота рукою і відразу відкрила інший імейл.
Сьогодні, 15:19
ВІД: [email protected]
ДО: [email protected], [email protected]
ТЕМА: Проект з дослідження раку підшлункової залози
Докторе Аслан, міс Сміт, ваша робота з дослідження раку підшлункової залози надзвичайно цікава, і я був би радий можливості співпрацювати. Ми можемо влаштувати зустріч в Zoom.
— Р.
Було ще два листи. Чотири загалом від дослідників раку, всі відповідали на вступне повідомлення доктора Аслан і писали, що вони б з радістю мали Олів у своїх лабораторіях. Вона відчула такий несамовитий приплив щастя, що в неї ледь не закрутилась голова.
— Ол, подивися, кого я зустрів.
Олів підірвалася на ноги. Малкольм був тут, тримаючи Холденову руку, а за крок позаду них…
Адам. Він виглядав втомленим, і красивим, і настільки ж великим насправді, як він був в її думках останні двадцять чотири години. Він дивився прямо на неї. Олів пригадала слова, які він сказав минулої ночі в ресторані, і відчула, як її щоки нагрілись, її груди стиснулись, її серце вистрибувало.
— Послухайте, — почав Холден, навіть не привітавшись, — ми вчотирьох: подвійне побачення. Сьогодні.
Адам проігнорував його і підійшов до Олів.
— Як ти? — тихо запитав він.
— Добре… — вперше за кілька днів, це навіть не було брехнею. Адам був тут. І вона мала всі ці імейли. — А ти?
— Добре, — відповів він з напівусмішкою, і вона мала дивне відчуття, що він казав правду, як і вона. Її серцебиття ще почастішало.
— Як щодо китайської кухні? — втрутився Холден. — Всім тут подобається китайська кухня?
— Я не проти китайської кухні, — пробурмотів Малкольм, хоча він не здавався в захваті від ідеї з подвійним побаченням. Імовірно, тому що він не хотів сидіти навпроти Адама цілу вечерю і заново переживати травму зустрічей свого дорадчого комітету.
— Олів?
— Ем… Мені подобається китайська кухня.
— Ідеально. Адаму теж подобається, тож…
— Я не збираюся вечеряти в ресторані, — сказав Адам.
Холден нахмурився.
— Чому?
— В мене є важливіші справи.
— Які це? Олів також іде.
— Залиш Олів у спокої. Вона втомлена, і ми зайняті.
— Я маю доступ до твого гугл календаря, засранцю. Ти не зайнятий. Якщо ти не хочеш проводити час зі мною, можеш просто бути чесним.
— Я не хочу проводити час із тобою.
— Ти, мале гівно. Після того тижня, який ми тільки що мали. І на мій день народження.
Адам злегка відсахнувся.
— Що? Твій день народження не сьогодні.
— Так, сьогодні.
— Твій день народження десятого квітня.
— Справді?
Адам закрив очі, чухаючи лоба.
— Холден, ми розмовляли кожного дня останні двадцять п'ять років, і я був щонайменше на п’яти твоїх вечірках з тематикою Могутніх Рейнджерів. Остання була, коли тобі виповнилось сімнадцять.
Малкольм спробував приховати свій сміх за кашлем.
— Я знаю, коли твій день народження.
— Ти завжди знав неправильно. Я просто був занадто чемним, щоб тобі сказати… — він стиснув Адамове плече. — Тож, китайська кухня, щоб відсвяткувати благословення мого народження?
— Чому не тайська? — втрутився Малкольм, звертаючись до Холдена й ігноруючи Адама.
Адам знову дивився на неї. З висоти кількох дюймів над головами Холдена і Малкольма, Адам дивився на неї з виразом, що був напів вибачливий, напів роздратований, і цілком особистий. Щось знайоме, чим вони ділились раніше. Олів відчула, як щось всередині неї тане, і стримала посмішку.
Раптом вечеря здалась чудовою ідеєю.
Це буде весело, беззвучно прошепотіла вона, поки Холден і Малкольм були зайняті суперечкою про те, чи їм просто спробувати те нове місце з бургерами.
Це буде нестерпно, беззвучно відповів він, ледве розтуляючи губи, з покірним і вистражданим і настільки дивовижно Адамовим виразом, що Олів не могла стримати сміх.
Холден і Малкольм перестали сперечатися і повернулися до неї.
— Що?
— Нічого, — сказала Олів. Куточок Адамового рота також піднявся.
— Чому ти смієшся, Ол?
Вона відкрила рота, щоб ухилитися від відповіді, але Адам випередив її.
— Добре. Ми підемо… — він сказав “ми” наче він і Олів були “ми”, наче це ніколи не було фальшивим, і їй перехопило подих. — Але я звільнений від будь-яких святкувань дня народження на найближчий рік. Взагалі-то, краще наступні два роки. І я накладаю вето на нове місце з бургерами.
Холден переможно стиснув кулак, а тоді насупився.
— Чому вето на бургери?
— Тому що, сказав він, тримаючи погляд Олів, — бургери на смак, як нога.
—
— Ми маємо почати з того, що звернемо увагу на очевидне, — сказав Холден, жуючи безкоштовні закуски, і Олів напружилась на своєму місці. Вона не була впевнена, що хотіла обговорювати ситуацію, що склалася з Томом, з Малкольмом і Холденом перш, ніж обговорить це наодинці з Адамом.
Як виявилося, вона не мала хвилюватись.
— А саме на те, що Малкольм і Адам ненавидять один одного.
Біля неї Адам спантеличено насупився. Малкольм, який сидів навпроти Олів, закрив лице руками і застогнав.
— Я надійно поінформований, — Холден продовжив, не зупиняючись, — що Адам назвав експерименти Адама “неохайними” і “даремним використанням дослідницьких коштів” під час зустрічі комітету, і Малкольма це образило. Адаме, я казав Малкольму, що в тебе, мабуть, просто був поганий день — може, хтось із твоїх аспірантів розділив інфінітив в імейлі, або твій салат із руколи був недостатньо органічним. Ти маєш щось сказати на свій захист?
— Е… — Адам ще більше насупився, а Малкольм ще сильніше. Холден підкреслено чекав на відповідь, а Олів спостерігала за розвитком подій, думаючи, чи варто їй витягнути телефон і зняти цю катастрофу
— Я не пам'ятаю ту зустріч комітету. Хоча це звучить як щось, що я міг сказати.
— Добре. Тепер скажи Малкольму, що це не було особисте, щоб ми могли залишити це позаду і перейти до смаженого рису.
— О Боже, — пробурмотів Малкольм.
— Я не їстиму смажений рис, — сказав Адам.
— Ти можеш їсти сирий бамбук, поки нормальні люди їстимуть смажений рис. Але поки що мій хлопець думає, що хлопець його BFF і мій власний BFF має на нього зуб, і це заважає моїм планам щодо подвійних побачень, тож будь ласка.