Яйцепос. Книга 2

– Чи те ще буде, – загрозливо наїжачився патріарх. 
– Ай-яй-яй, Сергію Едуардовичу, як нехороше, – погрозив пальчиком пухнастобровий клоун. 
– Та я взагалі упевнений, що він видає себе не за того, хто є насправді! – клекотав Іполит Четвертий, усе більше наливаючись люттю. – Напевно він ніякий не Траляляліні, не Ріккардо-Джузеппе, а який-небудь Василь Пупченко чи щось таке! 
  
– А от це взагалі не має жодного значення, – відмахнувся фіолетовоносий, – бо артист має право виступати під будь-яким сценічним псевдонімом. Це законом не заборонено. Отже, здається, усе ясно. Виношу вердикт. 
Суддя встав, і за знаком стенографістки встали всі. 
– Оскільки в ході розгляду із залученням речового доказу з'ясувалося, що непорозуміння сталося через неуважність глядачів, котрі не звернули уваги на особливості афіші даного концерту, то я оголошую маестро Траляляліні безневинним у цьому інциденті. 
– Що-що?! – проревів басом патріарх під шумок соратників. – Що це за вердикт! Сказонув, як у калюжу пукнув! Безневинним! Не згідні ми!
– А як же наші грошики?! Нехай поверне! – підхопив лицар Річард Левове Копито. 
– Не треба нам таких концертів! – прокректав старигань-стахановець Ілля Шнапс. 
– Теж мені – артист! – обурився й маг Акмус. – Якщо він артист, то я взагалі тенор Лучано Паваротті! Це знущання!
– Нехай віддасть гроші «без всяких заковик – моє і сонця гасло!» – викликнув начитаний індіанець-майонез, машинально ввернувши у цю вимогу цитату з вірша Володимира Маяковського «Незвичайна пригода...». 
– Це якась ганьба! – сказав дракон Інокентій Карлович. 
– Ганьбище! – посилив вислів черв'як Гавриїл Святославович, блимнувши скельцями пенсне з брезентової кишені. 
– Гроші на бочку! – зажадав механік Вакула Нетребенько. 
– Спокій, громадяни! – продовжив суддя, оголюючи запітнілий ніс з-під фіолетового поролону. – Якби концерт не відбувся, то, звичайно, гроші треба було б повернути, це незаперечно, я згодний. Але як ми тільки-но з'ясували, концерт-от все-таки відбувся! Тільки концерт не класичної, а авангардної музики. Людина здійснила роботу, і не її провина, що глядачі, не розглянувши й не обміркувавши, як належить, афішу, чекали не того, що приготував артист. 
– Ти, Андрію Андрійовичу, виправдовуєш шахраїв, – репетував розлютований Іполит Четвертий, – і завдяки тобі вони так розплодяться, що й плюнути буде нікуди, щоби слина не влучила у шахрая!
– Дякую вам, пане суддя, за об'єктивність! – похвалив виправданий. 
– Теж мені – об'єктивність! Теж мені – суддя! Чхав я на таких суддів! А ще ніс начепив! – продовжив заводитися буйний святий отець. 
– Нагадую вам, Сергію Едуардовичу, що образи судді при виконанні незаконні, – насупився пухнастобровий вухастик, знімаючи бузкову перуку, – це може спричинити... 
– Ай, не треба мене лякати! Я тебе, Андрію Андрійовичу, нещодавно запросив на мій день народження, так ти, Андрію Андрійовичу, краще не приходь, а то я тобі, Андрію Андрійовичу, за твій вердикт дурний знаєш що зроблю... – продовжував гарячитися Іполит Четвертий, люто насупившись. 
– Даремно ви так, Сергію Едуардовичу, – засмутився суддя. – Ви що ж думаєте, якщо ми з вами куми, то я буду судити вам на догоду не по совісті? Ні-іі, Сергію Едуардовичу, я чесна людина й непідкупний суддя! Переді мною всі рівні – і куми й не куми. Те, що ви мені кум, ще не означає, що я заради вас буду засуджувати невинну людину! Я служу правді й справедливості, а не... Не прийду я на ваш день народження, раз так!
– Ага, Андрію Андрійовичу, тобі краще не приходити, а то я за себе не ручаюся! Я тобі, якщо прийдеш, можу навіть по твоєму обличчю зопалу яа-ак... Та що ви мене хапаєте, панове?! Я тобі кула... Куди ви мене?! Дайте я скажу цьому клоунові все, що накипіло! Я тобі... 
Супутники патріарха, побачивши, що він може наговорити зайвого й тим порушити закон (адже погрози судді – це теж правопорушення), вчепились у нього й поволокли із залу, поки він не вирік фатальних слів. Патріарх уже два рази сидів у в'язниці. Перший раз – за побиття селянина Наполеона через те, що селянин був атеїстом і стверджував, начебто люди походять не від Адама і Єви, а від Бабуїна та Мармозетки. Другий – за те, що святий отець в нетверезому вигляді в ресторані бруднив офіціантів соусом деміглас, танцював на столі гопака, трощачи тарілки, й сякався в акваріум. Але за ті дрібні провини він відсидів у сумі всього два тижні, а за погрози судді йому б загрожували три місяці неволі. 
Звичайно, таку громадину, як Іполит Четвертий, важко зрушити, але з ними був дракон Інокентій Карлович, тож за його допомогою розбушований святий отець був відтиснутий до виходу. У дверях йому все-таки вдалося, визволивши одну руку, сунути в рот пальці, голосно свиснути й прогорланити: «Суддю на мило!» Але він відразу був висмикнутий на вулицю... 
– А я теж уважаю, що суддя в даній справі виявився не на висоті, – береться міркувати Ліва півкуля авторського мозку. 
– І взагалі, судді в Терентопії, як мені здалося, іноді роблять помилки, що не сприяють незмінному торжеству справедливості, – приєднується Права. 
– Цього разу я з вами згодний, милі мої півкулі, – говорить Автор. – На жаль, і терентопські судді не гарантовані від помилок. От узяти хоч випадок із королем. Усякий же розуміє, що якщо тобі за комір вантажать холодець, то ти маєш повне моральне право обізвати такого, так би мовити, вантажника емоційними словами. Тим паче, якщо тебе перед цим забруднили салатом «олів'є», тушкованою капустою й гірчицею. А Жорика Дев'ятого за емоції – до в'язниці. Тому що той суддя побоявся: а раптом, якщо він виправдає таку високопоставлену особу, то всі стануть казати, мовляв, він, суддя, підлабузнюється до так званого великого цабе. От він і обійшовся з монархом суворіше, чим з пересічними громадянами. Але ж це несправедливо! Перед законом усі мають бути рівні, будь ти всього лише звичайний король, будь ти аж сам слюсар-водопровідник. На жаль, і судді там не завжди ідеальні на всі сто відсотків. Але не мені ж і не безцінному читачеві соватися зі своїм статутом до чужого монастиря! 
☼ ☼ ☼ 
На вулиці депутати стали утішати й заспокоювати висмикнутого бешкетника. Касир Грошенятко навіть хотів погладити дбайливою рукою розстроєного патріарха по голові, але через велику різницю в зрості зміг погладити тільки по поперекові. 
– Гаразд, лапочки мої, гаразд, – сказав нарешті оточений турботою утішників Іполит Четвертий, перейшовши на ритмічніше сопіння. – Хрін із ним, із таким суддею! Хоча шкода, що я цьому горю-судді не вліпив усю правду не в брову, а у вуха. Ну що ж, зараз ми підкараулимо того «віртуоза» і поговоримо з ним як чоловіки із шахраєм. 
– Але суддя ж його виправдав! – непевно вимовив дракон Інокентій Карлович. – Я теж із цим не згодний, але рішення суду треба виконувати навіть якщо вони не дуже подобаються. 
– Я солідарний із драконом, – підтримав його інший очкарик – так званий індіанець-майонез, то пак бібліотекар Бізончик Солом'яний. – Після бійки кулаками не махають. 
– Як хочете, а я помахаю, – заявив патріарх, закочуючи рукави й дещо оголюючи круті біцепси. – По-перше, це мій професійний обов'язок – наставити грішника на путь істинний, провести виховну роботу, повернути заблудлого в лоно чесноти. Гріх – не простягнути тому що оступився кулак допомоги. А по-друге, – я не такий багатій, щоби кидати на вітер сотню шурхотиків. Я не для того потів, заробляючи ці гроші, щоби от так за здорово живеш дарувати їх усяким пронозам! Нехай поверне й тим спокутує своє моральне падіння. Хто не байдужий – рівняйсь на мене!
  
Нікому з депутатів не хотілося визнати себе байдужим, та й грошей було шкода, тому вони юрбою пішли за патріархом, який відчалив у темне підворіття. 
Незабаром двері в барельєфистому будинку напроти осідланого конем короля (мається на увазі пам'ятник Жорику Сьомому) відкрилися, і звідти визирнув так званий лауреат. Зиркнув праворуч, зиркнув ліворуч і, не углядівши небезпеки, вийшов.