Яйцепос. Книга 2
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЕ. Лицарський гуртожиток
«Можна в гуртожитку, – сказав бородань. – У мене в кімнаті вільне ліжко».
Їм достатньо бути удвох,
Удвох всю ніч.
2 – 4 жовтня 1995 року.
Лицарський гуртожиток на вулиці Франсуа Рабле було побудовано 1925-го року, у часи правління Сашка Першого (коли по інший бік ще не оббитих чорним дерматином дверей у колючих кущах посаду столиці України обіймало місто Харків). На початку двадцятих років двадцятого ж століття кількість лицарів Напівкруглого Столу досяглася аж 78 людей, з яких багато хто не мав власного замку і жив де трапиться: наймав куточок в чужій квартирі, гостював у замках колег тощо. Тому-от король Сашко – дід Жорика Дев'ятого – і вирішив спорудити в столиці гуртожиток для таких доспіхоносців.
Серед лицарів Напівкруглого Столу, під час цього будівництва, власних замків не мали 44 людини. Припускаючи, що Напівкруглий Стіл може ще більш «розростися», Сашко наказав зодчим будувати гуртожиток побільше, так би мовити, «на виріст». Так виникла ця п'ятиповерхова будівля на 85 одно- і двокімнатних квартир.
Очікування короля не виправдалися: Напівкруглий Стіл не «розрісся», а навпаки – скоротив чисельність лицарів, тому за весь час існування лицарського гуртожитку напівкруглостольцями він був заселений тільки частково. В 1995 році з 38 лицарів Напівкруглого Столу тільки 11 не мали власних замків (не рахуючи Аркадія й Мгобокбекбе). Внаслідок цього тільки один – третій – поверх був зайнятий доспіхоносцями, а на інших чотирьох квартири орендували не лицарі, а інші громадяни й організації. Наприклад, на першому поверсі кілька квартир наймала під офіс редакція газети «Під прапором нудизму».
Комендантом лицарського гуртожитку от уже чотирнадцять років працював Методій Огейович Хламенко. Він був індивідом порядним і чесним, тому вважався шановним чоловіком, хоч і був не звичайною людиною, а перевертнем...
– Комендант лицарського гуртожитку був перевертнем?!! – перепитує Ліва півкуля авторського мозку.
– Перевертень був комендантом лицарського гуртожитку?!! – дивується й Права.
Так, звичайним перевертнем-вовкулакою, підтверджує Автор. Тобто, зазвичай людина як людина, але опівночі повні перевертався на вовка.
Він був одружений, мав двох дітей – хлопчика й дівчинку. Дружина й діти були не перевертнями, а звичайними людьми. Коли Методій Хламенко зізнався в любові дівчині Любі, своїй майбутній дружині, і коли вона відповіла: «І я тебе», він чесно проінформував її про цю свою особливість: періодичне короткочасне перетворення на вовка. Люба прикинула, що краще вже чоловік-перевертень, який зрідка стає звіром, ніж чоловік-алкоголік або чоловік-наркоман, який постійно... Загалом, ця особливість не перешкодила їхньому коханню. Тільки коли Методій зробив їй пропозицію вийти за нього заміж і вона погодилася, у неї раптом виникли сумніви: а чи не відіб'ється його перевертизм негативно на майбутніх дітях. Тому сходила по консультацію до професора З.З. Дзиґи – кращого вченого-перевертнезнавця. Професор її заспокоїв: за його спостереженнями перевертизм не передається в спадщину. Від злягань перевертня у вигляді чоловіка з жінкою народжуються абсолютно нормальні діти, люди, не перевертні; а від злягань перевертня у вигляді вовка з вовчицею родяться цілковито звичайні вовченята, не схильні до перетворень. Заспокоєна професором-перевертнезнавцем Люба вийшла заміж за перевертня Хламенка, народила йому сина й дочку, і жила ця родина досить дружно, іншим на заздрість.
Але одного разу їхня любов виявилася затьмареною.
У ті рідкі ночі, коли Методій Огейович ставав вовком, він тікав у своїх звіриних справах за місто: розім'яти лапи, повити на місяць, поганятися за іншими звірами тощо. Аби при цьому не становити загрози для співвітчизників, у момент перетворення надягав на голову собачий намордник, тому у звіриному вигляді не міг нікого ні вкусити, ні тим більше загризти, ні просто налякати. Нічні перехожі приймали його просто за великого домашнього пса, що відбіг під час прогулянки від свого хазяїна. До ранку вертався й здобував звичайний вигляд коменданта гуртожитку. При цьому стверджував, що не пам'ятав, де був і що робив, будучи вовком.
І раптом трапилася сенсаційна подія: у Королівському зоопарку вовчиця Гертруда народила чотирьох вовченят. Сенсація полягала в тому, що в зоопарку не було вовка, була тільки вовчиця, і це народження через те було зовсім несподіваним.
І Любов Хламенко із сумом припустила, що її чоловік-перевертень, будучи звіром, зраджував їй, законній дружині, з вовчицею в Королівському звіринці. От до кого він бігав ночами, зрадник! Він, звичайно, не міг у вигляді вовка перемахнути через огорожу у вольєр до вовчиці, але цілком міг просовувати поміж прутів огорожі те, що необхідно для запліднення. Гірко, гірко було дружині перевертня, що коханий чоловік мав іншу самку й позашлюбних дитинчат. Звичайно, розумом вона усвідомлювала, що в тому винні тваринні інстинкти, що чоловік-людина не відає, що учиняє звіром, але серце жіноче не могло змиритися з таким фактом.
Тоді Методій Хламенко, засмучений прикрістю коханої Любочки, пішов до зоокрамниці і купив нашийник на міцному ланцюзі. І з тих пір у повневі ночі вовком бігав у дворі своєї садиби, побрязкуючи цепом, наче звичайний ланцюговий пес, і іноді тужливо вив на місяць, до невдоволення сусідів. У той рік, коли він так прикував себе до родини, у найближчому магазині побутових товарів найзатребуванішим крамом були вушні затички.
Те, що комендант лицарського гуртожитку іноді ночами стає вовком, лицарів не бентежило: мовляв, чим людина займається уночі – її особиста, можна сказати, інтимна справа, і інших не стосується. А комендант він був добрий...
Увечері 2 жовтня 1995 року, як Автор уже повідомляв читачеві наприкінці двадцять восьмого щося «Придворний лицар № 39», Мгобокбекбе з Естер і Зіночкою навідалися в цю п'ятиповерхівку, і комендант Методій Хламенко вручив новому мешканцеві – свіжому лицареві Напівкруглого Столу – ключі від квартири № 303, і показав цю двокімнатну житлоплощу. Перша цифра у трьохзначному номері означала поверх.
– Скромно, але мило, – оцінила Естер майбутнє житло коханого. – Якщо її зі смаком обставити, то буде затишно.
– Погано тільки, що немає окремої кухні, а одна загальна на весь поверх, – зауважила принцеса.
Дійсно, кухня була одна на всіх лицарів, велика; там стояло сімнадцять газових плит і сімнадцять столів. Але більшість із них не експлуатувалися: парубкуючі лицарі воліли не готувати їжу, а харчуватися у корчмі «Під Мідним Забралом» (за винятком хіба що Річарда Левове Копито, котрий зазвичай віддавав перевагу корчмі «Під Рятівною Мухою»), тож на цій кухні господарювали тільки жінки чотирьох жонатиків: Остапа Окрошколюба, Юрія Капітального, Андрія Схожого й Вадима Оптиміста (а донедавна ще й дружина п'ятого – Аркадія – Оксана Цукерка-Глімпельштейн). Решта ж там лише заварювали ранками чай або каву. Добре, що, на відміну від кухні, туалети й ванни були в кожній квартирі...
☼ ☼ ☼
Наступний день – 3 жовтня – був для Мгобокбекбе – як і 2 жовтня – також повним подій. Ранком він відправився в Королівський замок, де одержав вступний аванс із рук королівського підскарбія Андрія Васильовича Кацапенка. Вступний аванс для нових лицарів Напівкруглого Столу був більшим, ніж черговий щомісячний аванс інших лицарів і навіть самого короля; для того, щоб новоприйнятий міг відразу забезпечити себе найнеобхіднішим для лицарського життя...