Яйцепос. Книга 2
Потім за допомогою трамвая свіжий лицар перемістився до Непарнокопитого Театру, щоб обзавестися конем. Головний конюх лицарської стайні Сократ Півень запропонував йому на вибір одного із трьох: вороного Соломона, сірого в яблуках Аттілу й білого Ігоря Святославича. Представляючи Ігоря Святославича, названого так на честь Новгород-Сіверського князя, про якого говориться в «Слові о полку Ігоревім» (що події у тому творі відбуваються частково і на території Харківщини), Сократ Півень зауважив:
– Цей красень раніше належав графові Галактіонові, тому, котрий емігрував до Великого Світу, не пам'ятаю точно – куди: чи то до Нової Зеландії, чи то до Нової Гвінеї, а може, аж до Нової Водолаги або навіть Нової Баварії.
Сократ Півень поганенько знав географію Великого Світу, тому, наприклад, плутав міста: Бердянськ із Бердичевом, Канів із Каннами, Вінницю із Венецією тощо. Читач, можливо, знає, що таке Нова Зеландія й Нова Гвінея, але, якщо живе за межами Харківщини, може не знати, що таке Нова Водолага й Нова Баварія. Тому Автор, про всяк випадок, повідомляє: Нова Водолага – місто в Харківській області, на південний захід від Харкова, а Нова Баварія – район у південно-західній частині міста Харкова.
– У вас, здається, і доспіх графа Галактіона? – додав конюх.
– Так, його, – підтвердив Мгобокбекбе.
Автор уже колись повідомляв тобі, безцінний читачу, що, як правило, лицарі Напівкруглого Столу називали коней іменами правителів з минулих епох. Але бували й випадки, коли лицар не міг придумати ім'я глави держави колишніх часів, не використане колегами, і давав коневі ім'я правителя-сучасника. Так, у часи короля Сашка Першого якийсь лицар Мина Хріноруб назвав коня Рузвельтом, напевно на честь тодішнього (тридцять другого) президента США Франкліна Делано Рузвельта. А в одного з нинішніх лицарів Напівкруглого Столу – Геннадія – кінь носив кличку Горбачов, на честь першого й останнього, тобто єдиного президента Совєтського Союзу Михайла Сергійовича Горбачова.
Як правило, лицар давав своєму коневі ім'я того або іншого правителя, оскільки йому подобалося це ім'я, а не тому, що йому подобалася політика даного правителя. Політику того правителя лицар міг і засуджувати.
Втім, зрідка траплялося, що кінь напівкруглостолового лицаря носив ім'я, котре не має стосунку до правителів. От у лицаря Андрія Циніка, як Автор уже також повідомляв, транспорт звався Велосипедом. Ні, Андрій Цинік їздив не на велосипеді, як лицарі Круглого Столу в книзі Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура», а на справжньому коні зі справжньою гривою й справжніми копитами. Тільки кличка цього коня – Велосипед. Цю назву дав непарнокопитому минулий хазяїн, у якого Андрій Цинік його купив. (Мабуть, у того хазяїна було своєрідне почуття гумору). Лицар спробував перейменувати покупку на Каа (на честь давньоєгипетського фараона з першої династії, а не на честь мудрого пітона з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінґа, як міг би подумати читач). Але на «Велосипед» кінь відгукувався, а на «Каа» реагувати категорично не бажав. І довелося його, всупереч традиції, залишити Велосипедом.
А щодо коней, що носять людські імена, то Автору цих рядків згадується кінь Володька з повісті Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Цікаво, що у хазяїна цього коня Володьки найменування було, навпаки, не людським, а, так би мовити, тваринним: він носив прізвище Черепаха.
Із трьох коней, запропонованих конюхом Півнем, лицареві Мгобокбекбе більше інших сподобався Ігор Святославич. Саме його нова людина вирішила узяти в якості індивідуального транспорту.
Мгобокбекбе гладив білого Ігоря Святославича й годував його рафінадом, коли в Непарнокопитий Театр прийшов Річард Левове Копито, також у доспіху. Він відразу навчив свіжого колегу надягати на коня збрую й дав ази верхової їзди. Ігор Святославич був хорошим конем, слухняним, податливим, так що Мгобокбекбе дуже скоро освоївся з роллю вершника, і за півгодини він верхи на Ігореві Святославичі й Річард Левове Копито верхи на своєму рудої масті Тутанхамоні вже скакали вулицями Жорикбурга до манежу, де новий лицар збирався узяти перші уроки бойової лицарської майстерності.
Ці уроки дали йому той же Левове Копито та інші лицарі, які там були. Так що в процесі навчання Мгобокбекбе познайомився з: графом Абдуллою, графом Омеляном, бароном Тарасом, герцогом Харитоном, графом Остапом Електричкою, бароном Євгеном, герцогом Абрамом, лицарем Остапом Окрошколюбом, бароном Юрієм Тигровим, графом Остапом Влучне Вухо, бароном Аркадієм, графом Василем, графом Леонідом Очкариком, лицарем Леонідом Настороженим, бароном Сергієм і графом Леонідом Кучерявоногим.
Оскільки колишній пивний келих усю інформацію схоплював, як то кажуть, на льоту й моментально навчався всьому, що йому показували й говорили, то він успішно опановував лицарські бойові прийоми, а досвідчені лицарі дивувалися його тямущості. Тож, вертаючись із манежу до Непарнокопитого Театру за п'ять годин, Мгобокбекбе вже вмів володіти мечем, списом і щитом. Тобто був справжнім, хоч і починаючим, лицарем...
Залишивши в стайні Ігоря Святославича, новий лицар повернувся не на коні, а на трамваї (тобто транспорті не непарнокопитому, а парноколісному) до корчми «Під Рятівною Мухою» і там, у своїй кімнатці на другому поверсі, зайнявся оформленням щита. Дорогою він купив художній пензлик і олійні фарби – білу й чорну, а також розчинник, завдяки якому вони висихають швидше, і написав на щиті білий пивний кухоль у чорному полі. Звичайно, згодом щит доведеться підфарбовувати, оскільки від ударів мечів і списів фарба здиратиметься.
Деякі лицарі, що мали які-ніякі здатності до створення зображень, власноручно наносили фарбами на бойовий щит свій лицарський герб. Інші замовляли це професійним художникам. Відомий випадок, що мав місце у вісімнадцятому столітті, коли якийсь що не вмів малювати лицар Віссаріон, на гербі якого значився зелений кролик у білому полі, намагався знайти талановитого художника, який би це добре зобразив на щиті. Але кожний із претендентів на оформлювача щита йому чимсь не подобався, так що, зрештою, зневірившись знайти гідну кандидатуру, він просто сам написав на білому щиті зеленими буквами текст: «ЗЕЛЕНИЙ КРОЛИК У БІЛОМУ ПОЛІ».
Мгобокбекбе, котрий донедавна не мав рук, із цієї причини раніше нічого не малював. Тож оформлення щита було першим таким експериментом. Незважаючи на відсутність образотворчого досвіду, картинка вийшла цілком непогана.
Закінчивши живописну роботу, Мгобокбекбе повісив щит на цвях – сохнути.
☼ ☼ ☼
Незабаром з університету прийшла прекрасна Естер і, довідавшись, що коханий лицар одержав аванс у сумі 5318 шурхотиків 67 дзвяків, запропонувала гроші частково витратити, адже дотепер нова людина не мала власного майна, крім подарованих йому: сорочки, куртки, штанів, трусів, майки, шкарпеток, кросівок, зубної щітки, пасти, бритви, помазка й ще декількох дріб'язків.
І свіжий лицар з подругою відправилися в шоп-тур жорикбурзькими крамницями і базарами, де заходилися здобувати необхідні для зручного життя речі: взуття, одяг, посуд, побутову техніку, меблі... Що дешевше, купувалося одразу, за повну ціну, що дорожче – з розстрочкою, у кредит.
Здобували з доставкою додому, і протягом цього експрес-шоп-туру вантажники звозили куплене в лицарський гуртожиток.
Речі вибиралися не дорогі, але зручні й стильні. В Естер був хороший естетичний смак, тому до вечора цього дня квартира Мгобокбекбе в лицарському гуртожитку її стараннями придбала досить затишного і комфортного вигляду.
Закінчивши метушню з покупками, Мгобокбекбе з Естер, сидячи на новому дивані-ліжку, муркотали слова кохання. Коли любовне бурмотіння природно переросло в ніжні поцілунки, у двері постукали.
Нова людина встала й відчинила.
За дверми в коридорі гуртожитку стояла літня пара: сивувата дама й веснянкуватий чоловік. Побачивши Мгобокбекбе, підстаркувата жіночка охнула й гойднулася, старий підтримав її під ліктик, але теж не зміг сховати хвилювання.