Яйцепос. Книга 2

От і Гліб Любомирович перед переміщенням до Державних Дверей придбав задвірні купоно-карбованці в одному такому пункті обміну...
Біля Державних Дверей був заасфальтований майданчик, де стояли кілька службових автомобілів. Один з них належав Терентопській розвідці й призначався для термінової доставки розвідників у столицю. Саме на ньому вчора Рафаель Комаха був доставлений до Королівського замку. Був там і гібридний мікроавтобус великодрібкинської філії туристичного агентства «Рятівна Бджола». На ньому іноземні туристи із зав'язаними очима, яких передавав крізь Двері Зіновій Недашковський та члени його родини, доставлялися у Великі Дрібки, де їм розв'язували очі й починали знайомити з екзотичною країною... 
  
Докрокувавши бадьорим кроком за сорок хвилин від міста до Дверей, ясновидець виявив крім знайомої автостоянки й новинку: брезентовий тент, під яким розташувався міліцейський пост-митниця. Пост складався із двох міліціонерів і одного стола. У момент наближення мага, якийсь дядько селянського виду, присівши навпочіпки, збирав розсипану по асфальту картоплю й складав її в курний лантух. Це постові змусили дядька висипати клубні, які він ніс на продаж у Великий Світ (де ці плоди, як і багато інших, коштували трохи дорожче, чим у королівстві), аби переконатися, що у лантусі не захована контрабанда – драконяче яйце. 
Огляд чарівник пройшов швидко, адже, крім сумки з журналом «Мандрівник-надомник», іншого багажу він не мав. Про всякий випадок міліціонери впевнилися, що пузо в товстуна натуральне, а не фальшиве накладне, у якому захована контрабанда.
Гліб Любомирович відкрив, потягнувши на себе за ручку, двері, оббиті чорним дерматином, розсунув ліктями колючі зарості, і... 
☼ ☼ ☼
І видибав із Терентопії у Великий Світ. 
Пружні прути, густо усаджені листям й шипами, зімкнувшись за його спиною, сховали двері, крізь які він сюди вийшов. 
Праворуч, застромивши верхівки в піднебесся, стояли стрункі сосни, згруповані у видовжений уздовж автомобільної траси, яка опоганювала тишу природи звуками механічних колісниць, сосновий бір; ліворуч кучерявився листяний ліс.
Чарівник злегка зіщулився, відчувши зміну погоди: у королівстві цей день був сухим і по-літньому теплим (27° C), а отут, на Харківщині – вологим і більш прохолодним (17° C). 
– Ти дійсно так добре пам'ятаєш, Авторе, яка вологість і температура були в один зі звичайнісіньких днів десятки років тому? – дивується Ліва півкуля авторського мозку. – Та у тебе просто феноменальна пам'ять! Або ти це написав навмання, висмоктавши з пальця, у надії, що читач не буде перевіряти й не викриє тебе в неправді? 
– На жаль, Ліва, пам'ять у мене не феноменальна, я б бажав, щоби вона була кращою, – зітхає Автор. – Але ні з якого пальця я ці дані не висмоктував і читача не обдурив. Просто заради педантичності й скрупульозності знайшов метеорологічні показання про погоду в Харкові на той день у відповідному архіві, викладеному в Інтернеті. А щодо вологості я згадав отаке: за вісімдесят п'ять днів до цієї поїздки Цвяха в Харків, у цім місті навіть трапилася повінь через недовгу, але рясну зливу, що той випадок був для настільки сухопутного населеного пункту подією небувалою. Повінь на місяць дуже ускладнила життя харків'ян, бо вивела з ладу міську каналізацію. 
(Що ж до висмоктування знань із пальця, то таке робив чарівник на ім'я Фінн із ірландського епосу. В наш час люди беруть знання з книжок чи з Інтернету, а в стародавні часи легендарних чарівників із цим було сутужно, от вищезгаданий епічний чудотворець і пристосувався отримувати необхідні йому знання, висмоктуючи їх із власного великого пальця (на руці, а не на нозі, додає Автор про всяк випадок).)
Гліб Любомирович найкоротшим маршрутом перемістився бездоріжжям до траси, і... 
– Вибач, Авторе, але я знову тебе переб'ю, – знову вилазить невгамовна і педантична Ліва півкуля. – Бо бачу невідповідність. З одного боку, ти кажеш, що між тими колючими кущами і автомобільною трасою було бездоріжжя. З іншого боку, ти стверджував, що чимало жителів Терентопії виходили з цих кущів у так званий Великий Світ. Та ще протягом багатьох століть. Але якщо багато людей ходять в одному напрямку довгий час, то вони неминуче протоптують стежини. А стежини – це такі-сякі дороги, а аж ніяк не бездоріжжя. 
– Хвалю за кмітливість, Ліва, – каже Автор. – Оскільки така гадка могла спасти й на думку читачеві, то треба про це дещо сказати. Так, теоретично між трасою та колючими кущами з цієї причини мала виникнути як мінімум стежка. Теоретично, повторюю. А практично стежки не було. Було бездоріжжя. Неймовірно, але факт. Причин я не знаю. Єдиний здогад, що спадає мені на думку, такий. Можливо, Двері в чарівне королівство мають властивість сприяти конспірації цієї засекреченої країни. Можливо, вони на кілька кроків навколо випромінюють якусь магічну ауру, що не дозволяє утворюватися поблизу них будь-яким стежкам, доріжкам, або просто прим'ятості трави влітку і снігу взимку, що ті прикмети могли притягнути до кущів чимало перехожих Великого Світу. Навколо Дверей трава влітку завжди первозданна, не прим'ята і не витоптана, хоч би скільки по ній не тупцювали вихідці з королівства. А взимку сніг знов ставав непритоптаним відразу після того, як по ньому проходив такий виходець.
– Ця твоя здогадка, Авторе, мене цілком задовольняє, – киває звивинами Ліва. – Думаю, і читача також.
– А от, до речі, з боку Терентопського королівства з давніх давен існувала стежка від безпосередньо Дверей до міста Великих Дрібок. Що та стежка ближче до нашого часу була перероблена на асфальтовану дорогу. Отож, антистежинкова, так би мовити, властивість Дверей була односторонньою. 
Отже, повторює Автор, Гліб Любомирович найкоротшим маршрутом перемістився бездоріжжям до траси й, повернувши наліво, потупав уздовж асфальтової дороги. За лічені секунди він виявився формально на території міста Харкова, а за лічені хвилини – на кінцевій зупинці трамваїв, тобто так званому трамвайному колі, де електротранспорт розвертався, щоб продовжувати рух у протилежному напрямку. 
Чарівник сів у перший-ліпший трамвай, навіть не глянувши на його номер, тому що до найближчої станції метро всі вони йшли звідти одним маршрутом. (Втім, харків'яни традиційно не використовували слово «номер» щодо трамваїв. Віддавали перевагу слову «марка». Тобто казали, наприклад, не «трамвай номер три», а «третя марка трамвая».) Проігнорувавши п'ять зупинок, вийшов на шостій, де мала місце метростанція, яка носила в ту епоху назву «Свердлова» (а тепер має честь йменуватися «Холодною Горою»), бо Полтавський Шлях, де вона розташована, тоді звався вулицею Свердлова. 
Ясновидець, увійшовши в «передбанник» станції, купивши за купоно-карбованці пару жетонів, схожих на монетки із прозорої зеленої пластмаси або на плоскі льодяники, і засунувши один із них у щілину турнікета, занурився на платформу й упровадився в вагон потяга. І в блакитній колісниці підземки помчався убік призначеного рандеву з розвідниками. Проігнорувавши й тамтешні зупинки (цього разу дві: «Південний вокзал» і «Центральний ринок»), чарівник вийшов на «Радянській», яка йменувалася так через своє розміщення під майданом Радянської України. (Тепер, про всякий випадок нагадує Автор, і те й інше називається Майданом Конституції). От за допомогою ескалатора чудотворець і випірнув із надр на цей самий майдан. Це історичний центр Харкова, тобто територія колишньої маленької військової фортеці, яка в сімнадцятому сторіччі була невеличким зародком нинішнього великого міста. Саме від цього майдану, майже паралельно головній харківській вулиці Сумській, ішла убік півночі (з дуже легким відхиленням на схід) потрібна магові Римарська, що виходила протилежним кінцем до оперного театру й Саду Шевченка. 
  
У Цвяха ще було трохи часу до зустрічі з терентопськими шпигунами, і він прогулявся майданом, повитріщався на тамтешні цікаві пам'ятки. Зокрема, на монумент із неофіційною назвою «П'ятеро з ломбарду поцупили холодильника», що нагадував випнуту догори серед цього простору рожеву скелю. На два танки позад монументу: британський Mark V часів Першої світової війни й совєтський Т-34 часів Другої світової (винайдений харківськими конструкторами). На примощені поруч із ними гармати вісімнадцятого сторіччя (що про ті гармати письменник-класик Грицько Основ'яненко навіть написав недовгий твір із довгим заголовком). На кам'яні статуї у дворі найближчої будівлі, створені скульпторами чи то середньовічними половецькими, чи то античними скіфськими...